Зима-чаклунка: трохи з Туве Янссон

25 Jan

малюночок самої Туве Янссон


– Сповіщаю: Велика люта холоднеча ось-ось прибуде, – сказала Туу-тіккі.
– Іще лютіша? – здивувався Мумі-троль. – Які ж вони, кінець кінцем, ті холоднечі?
– Ця найнебезпечніша, – відповіла Туу-тіккі. – Вона прибуде просто з моря, в сутінках, коли зазеленіє небо.
– А яка вона з себе? – спитав Мумі-троль.
– Крижана діва? Вона дуже гарна, – відповіла Туу-тіккі. – Та коли зазирнути їй просто в обличчя, можна замерзнути на бурульку і стати схожим на хрусткий хлібець. Тоді хто завгодно розтрощить тебе. Тому нині ввечері не виходь із дому.
Мумі-троль запитав:
– Коли вона з’явиться?
– Незабаром, – ответила Туу-тіккі. – Але ти не бійся.
– Хіба я про себе, – відказав Мумі-троль. – Я про інших: тих, про кого ніц не знаю, хто живе під столом чи у шафці. А ще про Морру, що дивиться і мовчить, дивиться і мовчить…
– Бач, – сказала Туу-тіккі замислено, – усяке страшне й дивне відбувається саме взимку – а не влітку, навесні чи восени. Нічні химери, в яких ніхто не вірить. Але коли паде білий сніг і все засинає – вони тут.
– Ясна річ, – погодився Мумі-троль. Але ж я не хочу жити між таїнами. Раптом – бемс! – ти потрапляєш у зовсім новий світ, і немає нікого, хто спитав би, де ти жив раніше.
– А ти твердо знаєш, який зі світів справжній, а який ні? – серйозно запитала Туу-тіккі, притиснувши носа до вікна. – Ось і вона. Ходім погляньмо.
Вони вийшли на містки купальні і принюхалися до моря. Вечірнє небо було зовсім зелене, і весь світ здавався зробленим з тонкого скла. Навкруги застигла тиша, звідусіль ясно світили зірки, і світло відбивалося від темного насту. І було страшенно холодно.
– Наближається, – підтвердила Туу-тіккі. – Час зайти в хату.
У домі стояла тиша, навіть мишки під столом перестали музикувати.
Далеко далеко на річковому льоду показалася Крижана діва. Вона була така біла, що здавалася вилитою зі стеарину, та коли Мумі-троль поглянув на неї крізь праву віконницю, вона здалася йому червоною, а коли крізь ліву – ясно-зеленою.
Раптом Мумі-троль відчув, як захололо скло, і злякано відсахнувся – писочок йому заболів.
– Не дивіться туди, – сказала Туу-тіккі.
Вони сіли біля грубки і стали чекати.
– Хто це там дереться мені на коліна, – вигукнула мала Мю, схопившись на рівні ноги й розглядаючи свою спідничку. Але нікого не побачила.
– Це мої мишки-невидимки, їм страшно, – відповіла Туу-тіккі. – Сядь, вони ось-ось підуть.
Крижана діва саме проходила повз купальню. Мабуть, вона кинула оком на вікно, бо кімнатою війнув крижаний протяг, і червоні язики полум’я у грубці сколихнулися. Мишки-невидимки присоромлено зістрибнули з колінець малої Мю, і всі вони (і Туу-тіккі, і Мю, і Мумі-троль) кинулися до вікна, щоб побачити Крижану діву.
Вона стояла спиною до них у заростях комишу над сніговою кучугурою.
– Там більченя, – сказала Туу-тіккі. – Забуло, що слід лишатися вдома.
Крижана діва схилила своє прекрасне обличчя над білченятком і почухала його за вушком. Білченя зачаровано й невідривно дивилося просто в її зимно-голубі очі. Крижана діва ледь посміхнулася і пішла собі.
А на снігу закоцюблими лапенятами догори залишилося холодне дурненьке білченятко.
– Кепські справи, – промовила Туу-тіккі.
Вона натягла шапчину на вуха, штовхнула двері, і біла хмарка снігової пари увірвалася в купальню. За мить Туу-тіккі знов шаснула у прочинені двері і поклала більченя на стіл.
Мишки невидимки кинулися мочити рушника в гарячу воду і обгортати білченя. Та його маленькі лапки стирчали догори так само сумно, і не ворушився жоден вусик.
– Воно геть мертве, – констатувала маленька Мю.
– Принаймні перш ніж померти, воно побачило щось невимовно прекрасне, – тремтячим голосом вимовив Мумі-троль.
– Нічого не вдієш, – відповіла Мю. – Хай би там як, тепера це все забуто. А я хочу зробити з білячого хвостика миленьку муфточку.
– Але ти цього не зробиш! – захвилювався Мумі-троль. – Більченя треба покласти в могилу разом із хвостиком. Хіба ні, Туу-тіккі?
– Гм, – гмикнула Туу-тіккі. – Хтозна чи після смерті хвостик так само приносить радість звіряткам.
– Туу-тіккі, благаю, – вигукнув Мумі-троль, – ти весь час говориш про те, що він помер. А це так жахливо.
– Ну, помер то й помер, – примирливо сказала Туу-тіккі. – Це білченя потроху перетвориться на порох. З пороху згодом виростуть дерева, і по них стрибатимуть нові білченята. Хіба це так сумно насправді?
– Може й ні, – відповів Мумі-троль, шморгнувши. – Та все одно завтра його треба поховати, і обов’язково з хвостиком і рештою. І похорон має бути урочистим і пишним.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: