“Музей покинутих секретів” Оксани Забужко: спроба рефлексії

25 Dec

«Це буде фільм про зраду, сказала вона Адріянові. Чию зраду, яку? Всяку. Батьківщини. Любови. Себе. Зраду — як дорогу, що веде до смерти, за кожну зраду хтось так чи інакше має заплатити, щоб виправити порушений нею в світі баланс сил. Що більша зрада, то більші жертви».

Перечитуючи «Музей покинутих секретів», я весь час накладала роман на пережиту мною «волинську драму» – подорож у цей тихий край, знайомство з ним, поступово виниклі «чому» і поступове ж знаходження відповідей у численних історичних документах.
Я вже писала про це; кому цікаво – натисніть на Volyn stories у хмарці “Про що мова” праворуч від цього запису. І цілком можливо, я повернуся до цієї теми. Щоб усвідомити, переживши, секрети і моделі історичної тяглості – спадковість, причинно-наслідковий зв’язок, стягування вузлів, простий ланцюжок подій, дія універсальних законів… І раптове осяяння – на світі нічого не буває просто так. Як не просто так – удруге прочитаний роман, удруге явлені люди, повторювані сни, спливаючі спогади.

Історія має здатність повторюватися. «Цілком вигаданими в романі є тільки персонажі. Все, що з ними відбувалося, дійсно відбувалося в свій час із різними людьми. І може відбутися ще», – говорить Оксана Забужко. Тому так важливо усвідомити закономірність цього повторення – і сприйняти його як попередження на майбутнє. У романі (як в усякому порядному романі) діє принцип розвитку кількох сюжетних ліній, хай би то був “Война и мир», “Майстер і Маргарита”, “Доктор Фаустус” чи “Доктор Живаго”; і ці лінії мусять час від часу примхливо перетинатися, в’яжучи людей і події за принципом універсальної подібності і спорідненості всього сущого. Долаючи вісімсот сторінок (грубезний том для любителів насамперед процесу, а не результату), я розгортала історію кохання головної героїні, тележурналістки Дарини Гощинської (ой тре виписати тут на окремий аркушик пестливі імена, завчити і вживати до своїх коханих), і історію останніх років підпільної боротьби УПА, і третю лінію – «придушене» відродження 60-80 років в Україні, про яке досі знаємо не все.
Є ще й четверта лінія – загадкова смерть подруги головної героїні, видатної художниці. Звісно, вся Україна кровію полита – це поетичне знамено вже й витріпалося трохи. Але вдумаймося – є дуже й дуже потужні осередки, де Смерть і досі промовляє уголос: купні поховання часів голодомору 32-33 і 46-47 років, масових розстрілів 37-го і 41-го, братські могили воїнів Радянської Армії та вояків УПА, місця колишніх концтаборів… Мені здається, що найстрашніше навіть не те, що мертвих там БАГАТО. А те, що їх НЕ ЗНАТИ СКІЛЬКИ, і ми ніколи не дізнаємося навіть усіх імен, а не те що біографій, і хто кого любив, і хто кого рятував, і хто кого зрадив – теж не дізнаємося. А життя між тим триває; і «це може відбутися ще раз».

Я не знаю, чи радити вам роман Оксани Стефанівни. Особисто я читаю все, що вона пише. Мені воно близьке і зрозуміле з багатьох причин. А ви таки колись спробуйте здолати бодай частину «Музею покинутих секретів». Бог із нею, з пані Костенко, яку пані Забужко не оминула вщипнути, хай там такі собі еротичні сцени, але ж, але ж – яка рясна мова, які чудові нескінченно-пластичні речення, які порівняння, яка фразеологія, як досконало вжиті діалектизми…
…оооой, а ці пасивні дієприкметники, друзі, всі ці затлумлені, оголомшені, уфутровані, втоплені, звеселені, збідовані… це взагалі вивчай і насолоджуйся…

Чому така назва? Забужко проводить через роман генеральний символ – дитячий «секретик»: вистелене “золотком” денце, зверху картинки, клаптики, шкельця, гудзички і фантики, все це прикрите склом і надійно закопане. В такому стилі робить передсмертну колекцію подруга Дарини. Так само в селах напередодні колективізації закопують хліб і ікони. І так само у схронах ховає найдорожчий скарб вільна Україна – я прочитала, до 1960 року, вдумайтеся, друзі, в Києві метро вже пустили, а останні партизани УПА ще проводили операції, хоч як би це можна було оцінювати… Так само у гуртових могилах лежить ущільнене горе безневинно загиблої Україні – і не дай Боже комусь їх розрити.

Бо відкрити секрет – це зрада. В останніх документах УПА я прочитала постанову про вилучення з її лав жінок – вони, мовляв, слабіші і легше надаються до зради.
А у Оксани Забужко Україну зраджує – чоловік.

Ну, і насамкінець вам просто фрагмент фіналу шостої, найдраматичнішої частини, якої не можна читати без сліз і хвилювання. Криївка видана й обложена. Герої ось-ось загинуть:

“…безтямним ведмедячим ривком зненацька згріб їх усіх за плечі докупи, наче зібрався танцювати з ними тут у цім гробівці аркана — древнього танцю, танцю воїнів, де єдине багатоголове тіло мчить замкненим колом і ноги з одностайною силою вдаряють у землю, швидше і швидше розганяється верва, руки на плечах, плече до плеча, вічний чоловічий танець мого народу, що від доби татарських набігів держить на своїй землі коло, яке йому раз у раз рвуть з муками і кров’ю, і знов треба мук і крови, щоб його відновити, щоб стягтися на силі і тупнути в землю: моя! не віддам!.. — ось наше коло, ну от ми і разом, моя дівчинко, оце він і є, наш з тобою весільний танець — колись нам його перебито, але все врешті виправилось, ми знову разом, ми знайшли свою музику, треба тільки дограти фінал — чисто, без жодної похибки, бо вдруге його вже не переграєш…”

І без Георгія Якутовича тут ніяк. Прямолінійно? Можливо. Зате пронизливо точно.

"Аркан" Якутовича

Відповідей: 2 to ““Музей покинутих секретів” Оксани Забужко: спроба рефлексії”

  1. Darya Pasichnyk Грудень 25, 2011 at 10:16 am #

    Леночка, почитаю обов язково, дякую тобі щиро.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: