Пішковцій vs Андерсен: сила у трісочці

17 Dec

Читаю блог Cергія Пішковція blogoreader — зокрема пости щодо Google+, соціальних мереж, особливостей віддаленої роботи тощо.
Власне, про щось подібне я думаю сама, і то не перший день. Але приємно, що хтось думає так само. І коли й не надибуєш в чужому блозі таких аж карколомних ідей — то принаймні знаходиш підтвердження своїм розмислам.
Та я не про це. Я про Андерсена, як ви вже здогадалися, бо маю премилу звичку підсісти на щось і годувати ним своїх ближніх — аж роздратований Віллі раз за разом випитує, чи це бува не ніки одної й тієї ж персони, шо блін то Іздрик, то Буковскі, то Гребенщиков, а то Андерсен….
Цілком може бути, Віллічку. На світі все взаємопов’язане і нічого не бува просто так. Не просто так і казочка оця, просто в потилицю за blogoreader.

Коротко викладаю. Я взагалі попереписувала б усього Андерсена — ну шо за “божественные длинноты»…

Щастя у трісочці

Кожному, хто живе на землі, посміхається щастя, бодай один раз за життя. Воно може ховатися в яблучку — як-от щастя Ньютона. Бемсь по маківці — диви, і щастя знайшлося.
Я ж розповім вам про щастя у груші. Жив один бідний чоловік, на бідній оженився ж. А був він токар, і робив начиння для парасольок — ручки та колечки. Але хіба це заробіток? Так — на хліб і воду.
Де це було, в якій країні, спитаєте ви? Можна, звісно, сказати, але навіщо? Важливо, що у саду у цього чоловіка росла грушка. Але вона не родила.
От одного разу вночі здійнявся вітер і зчинив такий рейвах, що від грушки відчахнулася велика гілка. Нічого робити, чоловік наш узяв деревину і на своєму верстаті виточив кілька грушок — мовляв, немає справжніх, най будуть хоч дерев’яні.
А тут дощ пішов. Майстер дістав свою парасолю і помітив, що на ній зламався гудзик. Що поробиш — довелося токареві взяти одну з дерев’яних грушок, просвердлити в ній дірочку і протягнути крізь неї поворозочку, якою защібалася парасолька. Та й ловко ж трималася оця застібка!
Минув деякий час, майстер надіслав у столицю свій крам і серед усього іншого — застібки у формі грушок. Тут і з’ясувалося, що такі застібки — найзручніші; парасолі з грушками потрапили аж до Америки, і звідти надійшов лист: усі наступні парасолі робити саме з такими застібками.
Оце так-так! Тепер у майстра робота кипіла з ранку до ночі. Незабаром у чоловіка була вже власна майстерня, підмайстри й учні. І сам він був тепер завжди веселий і при нагоді завжди повторював:
– І в грушевій трісочці, бач, ховається щастя!

Опустимо подальші андерсенівські повчання. Многабукаф, їй-Бо.
Замість цього три малеееенькі зауваги

1. покійний Григорій Пименович колись казав мені: Ернестівна, у моєї матері в Держанівці під грушкою козацький клад закопаний — горшик із монетами. Поїдемо, відкопаємо і збудуємо Вам хатку.
2. Колись для забавки малій Ані я купила на малинському вокзалі книжку циганських казок — не розбираючи, інших просто не було. Минули роки — книжка виявилась справжнім раритетом і дуже допомогла в роботі над “циганським грантом” Джорджа Сороса. За який збудовано таки було частину нашої хатки.
3. Принцип взаємопов’язаності всього сущого, Віллічку, не об’їдеш конем. З роками я навіть уже й не дивуюся. Просто раптом нізвідки виникають і посміхаються мені потрібні рядки, слова, обличчя. І часом — грушеві трісочки.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: