Введення

Ось "Введення в Храм" Джотто, жаль, що маленьке, помилувалися б примхами перспективи

Одне з двонадесятих християнських свят. Марію, майбутню Богоматір, посвячено було Богові ще при народженні. У віці трьох років Йоаким і Ганна привели її в храм – і дитина стала на сходи, переступила поріг і пішла не оглядаючись. Так гласить легенда, бо Завіт про це мовчить.

Я особисто Введення трохи боюся. Кажуть, не можна в цей день подорожувати, йти подалі від домівки, бо веде чоловіка, веде, і вже як заведе-заведе, он, кажуть, одного до ночі водило. Саме Введення вважається першим правдивим зимовим святом, землі не чіпають від Введення до Благовіщення. Ну і саме собою, дотримуються заборони на хатні роботи.
Принаймні перехідний, межовий характер свята добре видний. Звідси й побоювання пускатися в подорож. Звідси й повір’я про те, що “веде” нечиста сила; у Чернігівщині гарне слово чула “варавитий празник”, щось мені в цьому слові чулося вреднюче, злодійкувате (“вороватое”) і смішне.
(до речі, з тих країв назва свята “ВидинЄ”, з наголосом на останньому складі і народною етимологією – мовляв, від видіння, видіти. Ніби Бог відпускає душі подивитися на своє тіло).
Ще, кажуть, ворожать на Введення. Не знаю. Те, чого не знаю сама, про що не чула від правдивих людей і не читала у старих книжках – говорити не буду. І про прядіння не буду (у фольклорі цілий комплекс прикмет) – хіба зазначу, що воно виразно пов’язане зі шляхом, з долею, з жіночим початком, з очікуванням і поверненням (Пенелопа! Пенелопа! – ой, це мені так дивно у плин вкладається “Неведення” Мілана Кундери, аж назви схожі – я зараз читаю і мені в’яжеться, як завжди).

А, забула. Є кілька свят у році (і Введення серед них), коли важливо, хто саме переступить поріг – чоловік чи жінка, молодий чи старий. Знову, як бачимо, мотив путі. І знову перехід. А як учив нас Олексій Федорович Лосєв, “зрештою, все в житті є тільки перехід”.

Отож-бо.