Волинські історії: Устилуг

5 Nov

В Устилуг ми заїхали по дорозі з Любомля на Володимир-Волинський. Це лише трохи вбік, і майже під кордоном, отже – поїхали. Тим більше Ігор Стравинський, магічне ім’я, один з найвідоміших композиторів ХХ століття, якому ніби вже й заведено віддавати належне і освідчуватися в любові.
Особисто я мало що люблю у Стравинського. Але ж “Весна священна” – направду великий твір, що дав життя усім наступним фольклорним хвилям. І я охоче переслуховую і переглядаю балет час від часу.
Їдемо паралельно залізниці, Юрчик каже, що Стравинський діставався до Устилуга саме нею. Вєрнай дарогай, отже, ідьотє, таваріщі.
Прикордонний перехід до Польщі, хвіст машин сотні в півтори. Об’їжджаємо. Дивно, але ніхто не перепиняє. За кілометр завертаємо за дороговказом.
Садиба Стравинського, проект робив він сам, бо був справний зять Гаврила Носенка, власника тутешньої гуральні. Поряд будувався інший зять. Алея теж Ігорем насаджена, ну хтозна, але вражаюча.

стара липа бачила Стравинського

і ось будинок-музей. Але я бачила ескіз самого Стравинського. Задумувалося трохи не так.

крізь двір проглядає охайне футбольне поле. Таке тута люблять. І конячки пасуться.


Я обходжу будинок. Чудовий краєвид, який Великий Ігор міг бачити з вікна свого кабінету або мансарди, де стояв рояль. Звісно якщо йому для натхнення було потрібне ще щось, окрім рояля, тиші і власних ідей.

гарно, так?


Зараз у будинку музична школа і музей. Літо. Все зачинене. А час від часу буває фестиваль “Стравинський і Україна”.

І мені хочеться думати тільки про це. Про замішану на плоті й крові “Весну священну”. А замість цього, пишучи цей пост, я весь час згадую про інше. Про те, що за часів візитів сюди Стравинського (1904-1914 чи трохи менше) Устилуг був торговим українсько-єврейським містечком (євреї становили до 80 відсотків). Потім їх переселяли аж у Курську область. Потім прийшов Голокост 1941.
Що ж до української складової, то онлі два вихоплені з безлічі матеріалу факти.
…1938. Польські жандарми по неділях займають міст через Буг і не пускають православне населення в церкву. Жінки переходять вбрід. Глибоко. У церкву йдуть повністю мокрі.
…1943. Саме тута, при чудовому краєвиді з вікон кабінету Ігоря Федоровича, на злитті Луги й Буга, поляки розстрілюють українців. В трохи іншому місці і в трохи інший час так само крові по коліно – українці рубають поляків.

Мені це дуже болить. Більше, ніж язичницькі жертвоприношення “Весни”. Хоча пан Тимошенко, мій незмінний співбесідник Віктор, нітрохи не здивований: випадковостей не буває, каже він. Є місця, в яких проказує кров.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: