Czesław Miłosz: “MŁODOŚĆ”: українське

13 Oct

Я взагалі не дуже люблю верлібри перекладати. А цей мені сподобався. Не певна, втім, що виплуталася з часових хащ, Мілош хитрий і весь час міняє точку зору – то умовно-майбутнє, то умовно-минуле…
словом, отаке вийшло:

ЮНІСТЬ

Твоя нещаслива й дурненька юність.
Твій приїзд із провінції до столиці.
Запотілі шиби трамваїв, метушня нескінченна юрби.

Переляк, коли увійшов до крамниці, що трапилася дорогою.
А там все так дорого. І так недосяжно.
Тут-таки мусив відчути, що ти «понаїхав»,
І що ти незграба в немодному одязі.

Не було ж бо нікого поруч, аби сказав тобі:
– Слухай, ти хороший хлопець,
Здоровий і сильний,
І твої страждання – уявні.

Ти не заздрив би тенорові в пальті з верблюжої вовни,
Коли знав би, чого він боїться і як загине.
Рудоволоса, через яку ти так потерпаєш,
Думає, що така вже гарна, а сама як спечена лялька,
І лепечуть щось незрозуміле фарбовані клоунські губи.

Крій капелюхів, вигин тростини, обличчя в дзеркалах,
Пам’ятатимуться неясно, як те, що було давно,
Або взагалі уві сні.

Будинок, до якого підходиш із трепетом,
Апартаменти, які тебе так вражають.
Дивися: на тому місці вже бульдозер розрівнює щебінь.
І колись же надійде черга мати, володіти, захищати,
І можна буде пишатися, хоч, власне, немає із чого.

Сповняться всі бажання, на попіл розсипавшись потім,
Непевний час їх перетворить на дим і туман,
На тканину мінливу з метеликів-одноднівок,
Що напинається й опада, як хвилі незворушного моря.

Книжки, що читаєш, стануть тоді непотрібні,
Шукаєш-бо відповідей, а все одно без них жиєш.
І йтимеш залитою сонцем вулицею столиці
Як тоді, у юності, й раптом – о чудо!
Побачиш ти білий сад, на який уночі пав сніг.
Польський унизу:
Twoja nieszczęśliwa i głupia młodość.
Twoje przybycie z prowincji do miasta.
Zapotniałe szyby tramwajów, ruchliwa nędza w tłumie.
Przerażenie kiedy wszedłeś do lokalu, który dla ciebie za drogi.
Ale wszystko za drogie. Za wysokie.
Ci tutaj muszą spostrzec twoje nieobycie
I niemodne ubranie i niezgrabność.
Nie było nikogo, kto by przy tobie stanął i powiedział:
– Jesteś ładnym chłopcem,
Jesteś silny i zdrów,
Twoje nieszczęścia są urojone.
Nie zazdrościłbyś tenorowi w palcie z wielbłądziej wełny,
Gdybyś znał jego strach i wiedział, jak zginie.
Ruda, z powodu której przeżywasz męki,
Tak wydaje ci się piękna, jest lalką w ogniu,
Nie rozumiesz, co krzyczy ustami pajaca.
Kształt kapeluszy, krój Bukiem, twarze w lustrach
Będziesz pamiętać niejasno, jak coś co było dawno
Albo zostaje ze snu.
Dom, do którego zbliżasz się z drżeniem,
Apartament, który ciebie olśniewa,
Patrz, na tym miejscu dźwigi uprzątają gruz.
Ty z kolei będziesz mieć, posiadać, zabezpieczać,
Mogąc wreszcie być dumny, kiedy nie ma z czego.
Spełnią się twoje życzenia, obrócisz się wtedy
Ku czasowi utkanemu z dymu i mgły.
Ku mieniącej się tkaninie jednodniowych żywotów,
Która faluje, wznosi się i opada jak niezmienne morze.
Książki, które czytałeś, nie będą więcej potrzebne,
Szukałeś odpowiedzi, żyłeś bez odpowiedzi.
Będziesz iść ulicami jarzących się stolic południa
Przywrócony twoim początkom, widząc w zachwyceniu
Biel ogrodu, kiedy w nocy spadł pierwszy śnieg.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: