Віри, Надії, Любові та матері їхньої Софії

30 Sep


Жіноче свято, з усього видно. Учора на якомуся бібліотечному ресурсі прочитала акуратно перекладену українською легенду про благочестиву Софію та її донечок. Не певна, що то вкрай необхідне дитяче читво. Вражає мене прагнення християнського міфу описувати страждання за правду, ні, не описувати, а докладно і якось аж любострасно фіксувати, як ото точно в на іконах житія світої Варвари і Страшного Суду, що було за чим, як саме і в якому порядку кого там катували. Причому всюди одне і те ж: ревна віра у Бога давала можливість не відчути фізичного болю. Біль не здавався терпимим. Він просто не відчувався. Це мене вражало з дитинства більше, ніж самі зображувані тортури, – їй груди відтинають, а вона собі стоїть і на обличчі повне відсторонення.
І друге – це ніким не описані страждання Матері. У 80-х фільм був кіностудії Довженко, “Овід” за Етель Войніч, нині призабутим романом, з нього пам’ятаю тільки геніальний повний болю вигук падре – Сергія Бондарчука: хто з вас подумав чи згадав про страждання Батька?..
Таке. Учора побачила на http://www.istpravda.com.ua/ цікаву книжку історика з Києво-Могилянської академії Катерини Диси “Історія з відьмами. Суди про чари в українських воєводствах Речі Посполитої XVII-XVIII століття” (“Критика”, Київ, 2008). “Захоплива інтелектуальна екскурсія за лаштунки судових процесів над відьмами та чаклунами на території так званих “руських” воєводств – Подільського, Волинського та, власне, Руського”, – так мовиться у анотації (ніяк не запроваджу у блозі регулярні сякі-такі книжкові огляди – читаю мало, часу обмаль, жаль). Книжку тра купити, занотовую собі. Зі схожих я пам’ятаю історичний нарис про “полювання на відьом” Арона Гуревича, вміщений у книжці 1990 року “Средневековый мир: культура безмолвствующего большинства”.

…і тільки погляньте: всюди жінки і підлітки, і там і тут, і всюди бажання великих і сильних чоловіків катувати слабшого й беззахиснішого, а потім зневажати і судити катів…

…чому ми такі погані, чому слабкість жертви провокує бажання мучити і катувати ще?

Не є одвіту. Думаю зара над 70-річчям Бабиного Яру. Мені є що сказати. Мені це болить, хоч я не єврейка, не циганка і не українська націоналістка. Я чула про це від живих людей – євреїв і ромів.
Про ромів, до речі, цього року охвіційні святкувачі геть забули. А я не забула.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: