Мій шматочок Волині: Вільгорські

29 Sep

Гоща. Ні, недаремно мені так хотілося потрапити туди цього літа, з’їхавши з траси Рівне – Київ. Не вийшло, не стало часу. Залишилося бажання колись таки зупинитися. Роздивитися непоспіхом двохсотлітній парк, шале Валевських, Михайлівську церкву та Покровський монастир першої половини XVII сторіччя. Подихати повітрям цього ще не так давно майже винятково єврейського містечка, усвідомити, що чотириста років тому починав шлях один з найбільших авантурників Григорій Отрєп’єв, Лжедимитрій. Хоча варто тільки хоч трохи “розкопати гору”: чимало таких таїн береже кожне невеличке українське поселення, і я всеньке життя на це наштовхуюся…

У середині XIV століття волинські землі над Горинню були подаровані литовськими князями хрещеному мусульманину, татарину Мурзі Кірдей-хану. За резиденцію Кірдей обрав Гощу, звів замок, упорядкував найближчі поселення: Богурин, Шпанів, Вільгір, Мильськ… Поселення згодом роздав своїм синам, давши їм прізвище за назвами сіл, така була традиція. Так постали Богуринські, Шпанські, Вільгорські…
Отут-то й станьмо. Моя мама — уроджена Вільгорська (Валігурська, Wielhorska), тобто це наш рід. Мій дід, Дмитро Костянтинович Валігурський, видатний інженер, помер від туберкульозу, відновлюючи підірвані шахти Кривого Рогу.
Моя четвертинка крові.
Наталя Яковенко у роботах “Українська шляхта з кінця ХІV до середини XVII століття” (Київ, 2008) та “Нарис історії середньовічної та ранньомодерної України” (Київ, 2009) називає Вільгорських давньою волинською (себто українською) “панською” фамілією, підкреслюючи, що у шляхтичів не так важливою була кількість сел чи душ, як давність роду і самоідентичність його. Надибую, що Вільгорські, крім власне Вільгора, володіли Дулібами, Завозовом і ще кількома селами сучасного Гощанського району, були то католиками, то уніатами (за Кірдея в Гощі взагалі социніянська община була, це така форма протестантизму), училися (четверо) в Острозькій академії, воювали, наймаючись у Військо Корони Польської. Один у свій час був луцьким, а інший — володимирським підстаростою. 1634 року на Сеймі Жечі Посполитої одним з представників Волинського воєводства був Олександр Вільгорський, луцький католик. Тереза Яблоновська, уродзона Вільгорська, започаткувала монастир хариток у Маріямполі (нині Литва), пожертвувавши на нього своє віно. Міхал Вільгорський був одним з ідеологів “золотих вольностей” 1768 року, антиросійського документа, спілкувався з Ж.-Ж. Руссо. Граф Єжи Вьєльгорскі був польським послом при дворі Катерини ІІ, музично обдарованим, що перейняли і його сини Матвій та Михайло Вієльгорські, блискучі політичні й культурні діячі. Особливо Михайло, знайомий із Бетховеном, Лістом, Берліозом, Глінкою, помічений як у масонстві, так і в сприянні викупленню з кріпацтва Тараса Шевченка…
Пізніших Вільгорських-Валігурських знаходжу у списках реабілітованих Полтавщини й Черкащини, у випадкових документах Буковини, на Facebook нарешті. Моя тьотя, колись бувши у Вінниці, пройнялася ідеєю розшукати родичів (дід був ізвідти), відкрила телефонного довідника — список Велігурських займав кілька сторінок, тьотя закрила книжку.
Тепер отаке нарешті дісталося мені. І я цим дуже горда.
Це мій шматочок історії.
Це мій шматочок Волині.
Більше того, я тепер розумію круглість мого і маминого обличчя, і здатність очей звужуватися до щілинок, коли ми злимося чи сміємося. Кірдяї, Кірдеї, татари. Я завжди це відчувала. Тепер підтвердилося.

Відповідей: 2 to “Мій шматочок Волині: Вільгорські”

  1. wanda Жовтень 1, 2011 at 8:03 pm #

    читаю и перечитываю много раз.интересно познавательно поучительно.со слезами овойне обабином яре.многие события задавнены и о них пишут задля годиться а сдедушкой Мишей еще недавно виделись а вот и он в воспоминаниях.просто не могу дождаться вечера чтоб читать читать читать.спасибо леночка.

  2. mamache Жовтень 2, 2011 at 10:10 am #

    УРААААААА! Ванда увірвалася в інтернет-простір! – так написала мне Танюшка, когда Вы завели себе почтовый ящик.
    Очень рада Вам, Ванда Григорьевна. что касается еврейских рассказов: в последние полгода его жизни я постоянно думала, что вот неплохо был расспросить его еще раз и записать все. ведь это такая яркая жизнь! но, к сожалению, он был совершенно зациклен на своей болезни и не хотел никаких душевных движений, кроме нескольких.
    поэтому теперь, когда его уже нет, мне остается складывать по стеклышкам , как рисунки в калейдоскопе, все, что он рассказывал мне. Слава Богу, он рассказывал все это и моим детям, и они помнят совершенно неожиданные подробности.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: