Дев’ять років тому

22 Sep

Дев’ять років тому в цей день я влаштувала входини у новий будинок. Була правдива осінь, зовсім не така, як цього року. І геть незрозуміло було, що робити далі. Діти навідріз відмовилися зимувати у винайнятій квартирі. Вирішено було – в’їжджаємо.
А потім я написала таке. Повторюю, бо нині воно якраз тут мусить бути.

Відпустка довжиною в десять хвилин

Того літа ми зводили свій будинок. Уже на кроквах красувався букетик чорнобривців, уже пішла, нарешті, будівельна бригада, хвала Богові, так і не впавши у запій… Уже видно трохи було, що то за цяця – власний будинок, він поставав літерою «Д», справжній Дім, з двома трубами по боках ще не накритого даху – але ж роботи ще лишалося, роботи… Ішов початок вересня, ще зовсім тепло було, тільки коротшим став день і прохолоднішим – вечір. А ми спішили, бо кінчалися відпустки і канікули, і гроші теж кінчалися, і не ставало вже сили пересипати пісок, перекладати цеглу і дошки, тягати пачки з бітумною черепицею і мішки з цементом, гамселити молотками… І насувалося незрозуміле: де жити?
Зранку хлопці їхали на роботу, мені лишалося приготувати обід і заразом вечерю на шістьох на ледь-ледь жевріючій електроплитці. Потім швидко пообідати і їхати бігом далі, прихопивши по дорозі ковбасину, два батони, кіло помідорів, пляшку води й десяток пачок морозива. І бити, бити, бити нескінченну теголу на дах, і виносити зайві цеглини – бо комусь, може, і щастило увійти в сяючу ілюміновану вітальню новозбудованого котеджу з новісінькими меблями, нам же ставало часу й можливостей тільки стіни звести, накритися, що ми і робили, спішачи відчайдушно. А ще воду – воду протягнути, буржуйку поставити, бо прокладання газу затягувалося до холодів, шнура електричного кинути від добрих сусідів, сяк-так замазати підлогу, настеливши на неї паласів та килимів на циганський манер – і так починати елітне, ги-ги, заміське життя у власному будинку.
Якось так владналося, що я скінчила свої кухонні турботи трохи раніше – чи то вони трохи затрималися.
Я вийшла з винайнятого літнього будиночку, пішла на лужок перед ним і горілиць лягла просто на трохи прижухлу вже траву. Вже ж таки вересень, і можна не мружитися на охололе сонце. Навкруги – стовбури старих сосен і дубів, зверху – небо, ще голубе, але трохи вкрите вже такою осінньою білістю, немов павутинням.
І зрозуміла я: це і є моя цьогорічна відпустка, і ось дано мені кількахвилинне лежання на траві у повній тиші. Ось тут і зараз. І це тільки мій час. І його вистачить, мусить вистачити, не може не вистачити на безрозмірну паузу перед некуштованим іще випробуванням, яке звалося – Перша Зима у Новому Будинку.
У кінці доріжки показався наш опель. Хлопці поверталися обідати.
А наступного ранку було Усікновіння і полив правдивий осінній дощ.

Відповідей: 6 to “Дев’ять років тому”

  1. Валентина Вересень 22, 2011 at 5:44 am #

    Вы такие молодцы !!!!!! И ваш дом – самый лучший !!!! Пусть в нем всегда будет так же уютно, интересно, весело, вкусно………. Ждем юбилейного 10-го года :)))

    • mamache Вересень 22, 2011 at 6:48 am #

      ой,
      ехали вспоминали, как ночевали первую ночь, а утром я просыпаюсь – ветер по лицу гуляет, ДЫРКА В КРЫШЕ!!!

      • papik Вересень 22, 2011 at 9:27 am #

        Фоточку из тех времен размести🙂

  2. mamache Вересень 22, 2011 at 9:29 am #

    та да
    с кроликом Бейлой на руках, помнишь, Бейла у нас входчины делал

  3. papik Вересень 22, 2011 at 2:12 pm #

    Да, был Бейла…
    Все меньше в доме остается кирпичей –
    Гипсокартон, звезда моих очей…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: