Іздрик: “Усе, що ти вмієш, – це просто чекати”

13 Sep

Ну який тільки клас, аби ще пан Юрій не був такий антипатичний на виду. От чого б не хотіла – так зазнайомитися з ним у реалі. Розкішна штука енторнетси.
Паралельно перечитую “Музей покинутих секретів” Оксани Забужко. Власне, паралелилити тут нічого, просто одне наповзає на інше, даючи несподівані мікси. Так от, у Оксани надибую “вивітрюється, як поезія під час перекладу з мови на мову”.
Щось подібне читала у Андруховича. І зовсім інше – у Цвєтаєвої, там, де вона говорить про подібність і відмінність “Лісового царя” у Гьоте і Жуковського.
От де зерно, мені здається: за умови а)проникнення в підтекст; б)урахування контексту і в)створення вартісного адеквату – нічого нікуди не вивітрюється. Принаймні не повинно.

Отже, моє спочатку, бо дєвачкі впірьод:

Ты ждешь как умеешь — покорно и вяло
без веры без нервов без сердца без сцен
а будет конец, или будет начало
на то Божья воля и дьявольский дзэн

добыть и забить и забыть очень скоро
дожить до рассвета сойти с корабля
из семени вырасти, как мандрагора
и в камень врасти под названьем «земля»
чтоб даром не ждать научиться полету
летая попутно учиться ползти
вскарабкаться на арарата высоты
границу с таможней шутя перейти
отбыть строгий пост и принять милосердье
покорно безвольно без сцен без имен
когда на песок осыпается твердь и
море стекает волнами знамен
ты местоимение вместо глагола
а слава твоя — разделительный знак
в чужом языке где слова частоколом
и с буквами цифры не ладят никак
пакуй чемоданы пиши завещанья
готовь сувениры и жди-поджидай
вот выключат свет прекратив прозябанье
и включится кем-то обещанный рай

не будет не станется и не погаснет
и знака никто не поймет твоего
ждать с моря погоды умеешь ты классно
вот это умеешь ты лучше всего

Ось вам Іздрикове з його ЖЖ:

усе що ти вмієш – це просто чекати
без віри без нервів без серця без сцен
а буде кінець а чи може початок
на те божа воля й диявольський дзен
добути до “потім” забути про “вчора”
дожити до завтра змінити ім’я
і вирости з сімені як мандрагора
й врости у каміння на ймення “земля”
допоки чекаєш навчитись літати
а поки літаєш навчитись повзти
і видертись десь на вершок арарату
минаючи варту і митні пости
поститися жорстко і жерсть милосердя
приймати покірно без нервів без сцен
коли на пісок розсипається твердь і
море стікає у хвилі знамен
короткий займенник – твоє дієслово
а слава твоя розділова як знак
чужої кружної облудної мови
де тисячі літер і цифри навспак
пакуй чемодани пиши заповіти
готуй сувеніри і просто чекай
що вже за секунду закінчиться світло
і от увімкнеться обіцяний рай

нікого не буде нічого не згасне
ніхто не помітить знамення твого
бо все що умієш робити ти класно
це тупо чекати не знати чого

от моє, прошу:

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: