“Записки українського самашедшого”: the point of view

28 Aug

Довгенько збираюся написати обіцяне : про «Записки українського самашедшого» Ліни Костенко. Торік із задоволенням купила її “Берестечко” з ілюстраціями Сергія Якутовича. Купила і перечитала, бо до цього знала тільки журнальний варіант.
Як і “Маруся Чурай”, це два її романи у віршах. Обидва люблю і не перестаю дивуватися невимушеності рими, мелодійності чергувань, багатству мови, “кордоцентричному” потрактуванню всім відомих подій.
І ось новий роман. По ТБ виступа пан Малкович, робиться і тут таки припиняється тур містами України, зчиняється галас навколо продажів, влаштовується прес-конференція у книгарні “Є”.
Засвідчую: я була у “Є” наступного дня, привітна дівчинка сказала мені, що всі примірники було розпродано на презентації. Скільки ж було тих примірників — дівчинка відмовляється сказати навідріз, утім, я здогадуюся…
Друзі надсилають мені док-файл. Починаємо читати. Відкладаємо. Знов читаємо, знов відкладаємо. Згодом купуємо книжку. Ще згодом дізнаємося, що хтось десь комусь у кав’ярні висловив несхвальну думку про роман, про ЛВ реакцію, криголами і калюжі, про так і не здійснену ЛВ поїздку до Ніжина, що особливо обідно, там було кому оцінити її…
За деякий час я таки дочитую Записки. Загалом хороші, аби не абсолютно зайвий шум і марне намагання зробити це бестселером. Воно тільки зіпсувало враження. Якщо по пунктах, то ось:

1. Твір спізнився у часі. Він повинен був вийти щонайпізніше 2006 року, за подіями Помаранчевої революції, описаними емоційно і розтривожено, таким тоді було наше сприйняття. А так — даруйте, пішло стільки води, вийшло стільки гарних, по-справжньому гарних книжок…
2. Твір неправильно жанрово визначений. До речі, сама ЛВ ніде не називає це романом. Це ЗАПИСКИ, тобто хроніка, невже не видно? Нє, чиясь дупа додумалася до “роману”: а де романна мова? Де романна побудова? Де лінії дії і контрдії, часовий і світоглядний паралелізм, інші ознаки роману, втілені у класичних зразках – Толстой, Булгаков, Т. Манн, Кундера…
3. Твір невдало названий. “Записки сумасшедшего” Гоголя зовсім інші за жанром і розміром, за висновками і мораллю, зовнішні паралелі, мартобрі і безкінечні цитування Гоголя дружиною героя мені особисто здаються пришитими білими нитками. Але ж гоголівська паралель зобов’язує…

Ну, і маркетингові ходи Малковича, загалом страшенно мною поважаного. З того почну, що правильна анотація і правильна назва – теж запорука добрих продаж, тобто вертайтеся і дивіться 1, 2, 3. І тим закінчу, що штучного ажіотажу створити не вдалося і не вдасться. ЛВ мала і матиме своїх читачів: хтось вибачить новий не властивий їй телеграфний стиль, хтось знайде повно алюзій з її “Садом нетанучих скульптур”, хтось за принципом “чому б і ні?” привітає новий великий твір великої авторки.

АЛЕ НІХТО НЕ ПОРІВНЮВАТИМЕ ЦЕ З ЗАБУЖЧИНИМ “МУЗЕЄМ ПОКИНУТИХ СЕКРЕТІВ”. БО ЦЕ ЩЕ ГІРШЕ, НІЖ ПОРІВНЮВАТИ ЇХНІ ВІРШІ. ТІТКИ НЕ ЛЮБЛЯТЬ ОДНА ОДНУ — Я ТЕЖ БАГАТО КОГО НЕ ЛЮБЛЮ, ТАК ЩО, ОТИМ ЗНЕДОЛЕНИМ НЕ ЗАХИЩАТИ ДИСЕРТАЦІЙ, НЕ ПИСАТИ ПІСЕНЬ І НЕ ГРАТИ НА СЦЕНІ?

Слухайте, дайте спокій, – казала була пані Стефа з Трускавця. Дайте спокійно читати і насолоджуватися процесом. Не продасться — то й не продасться, мало у книгарні “Є” стоїть чудової літератури, яка не продається (той самий роман Забужко, наприклад)? Чому — це тема іншої розмови, але дещо вам і без мене відомо, нє?

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: