Сумний мій Спас

19 Aug

Спас нині. Преображення Господнє. Народ весело чимчикує в церкву святити яблучка, зілля й мед. А мені чогось сумно, мені завжди сумно на Спаса, хоч навкруги ще літо, але ж у повітрі вже якась особлива прозорість і променистість, «..и лучезарны вечера», краще за Тютчева і не скажеш, мабуть.
У всьому розлитий мені присмак смерті, можливо, через близьке свято Успення Богородиці, першу Пречисту. Друга-ж Пречиста буде Різдво Богородиці, і Наталя Дмитрівна колись мені казала: ну як чудно, Лєна, шо спочатку смерть, а тоді народження, а мені думалося – ні, не чудно, а якось трагічно правильно.
Тому й хочу нині згадувати всіх, кого нема. У пам’ять про них в Успенський піст іду в церкву, свячу зілля й мед, печу пирога з пахущою антоновкою, вдихаю оте незабутнє з Ніжина ще церковне: ладан… яблука… васильки… чорнобривці… м’ята…

З минулорічного Спаса ще хотіла перекласти «Август» Бориса Пастернака. Мучилася. Доки не прийшов созвучний стан душі і не стрельнув останній рядок.
Завжди думала: кращі Пастернакові вірші про кохання написані у віці далеко за п’ятдесят. Не все у нього рівне, не треба марнотних захоплених вигуків. Але є у цього поета окремі рядки, які пронизують силою пізнього прозріння, високовольтною напругою кохання, через яке – ув’язнення Її, втрата дитятка, інфаркт Його, Її повернення з табору і знов попри все Їхня любов, любов без меж і кордонів, любов до гроба, як воно мовиться…
Ось поки що три строфи є:

Це Бориса Леонідовича, вкладене у «Вірші Юрія Живаго» і в зошит, отриманий «для ознакомлєнія» Ольгою Івінською у колимському таборі:

«Прощай, лазурь преображенская
И золото второго Спаса
Смягчи последней лаской женскою
Мне горечь рокового часа.

Прощайте, годы безвременщины,
Простимся, бездне унижений
Бросающая вызов женщина!
Я — поле твоего сражения.

Прощай, размах крыла расправленный,
Полета вольное упорство,
И образ мира, в слове явленный,
И творчество, и чудотворство».
1953

Це моє цьоголітнє:

«Бувай, блакить небесна спасівська
І золото Преображення
Жіноча ласка, ніби ластівка,
Пом’якшить гіркоту знамення.

Бувай, безчасся і приниження,
З якими ти на герць ставала,
О жінко! – попрощаймось ніжно!
Я — плац усіх твоїх баталій.

Бувай, політ свободно-плавний
і крил довільна амплітуда
І образ світу, в слові явлений
І творчість, і творіння чуда”.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: