Ганс Христіан Андерсен. Чарівний пагорб

4 Aug

До річниці смерті Андерсена, некруглої, та менше з тим. Страшнуватий таки казкар, я з дитинства знала про те, як той Маленький Клаус померлу бабусю відігрівав під ковдрою, моторошно, ге?
Були російський та англійський переклади данського оригіналу. Ось що у нас вийшло. Текст мій, малюнок Машунін, один з можливих, ми ще повернемося до цього, у нас разом непогано виходить.

Кілька чималеньких ящерок сновигало по розтрісканій корі старого дерева. Вони чудово розуміли одна одну – адже розмова точилася ящеричою мовою.

– Послухайте-но, як гримотить, як клекоче всередині чарівного пагорба, – мовила одна, – через їхнє шамотіння я дві ночі не сплю. Краще б уже мені зуби боліли, все одно спокою немає.
– Щось вони задумали там усередині! – відказала інша ящірка. – На ніч вони піднімають пагорб на чотири вогняні стовпи, і так він стоїть, аж доки півні запіють – видно з усього, хочуть провітрити його якнайкраще. А лісові діви розучують нові танці з тупотінням. Щось таке там коїться.
– Цікаво, що воно за гості? – захвилювалися ящерки. – І що там узагалі таке? Чуєте, як булькає, як гуркає?
Цієї самої миті чарівний пагорб розсунувся і звідти, чеберяючи, вийшла стара лісова діва. Правду мовити, вона не мала спини, але загалом виглядала цілком пристойно. Вона була ключницею лісового царя і на лобі носила бурштинове серце. Ніжки вона переставляла вправно – ить-ить, ить-ить! Бач, як почимчикувала, і прямісінького в трясовину, де жив козодой.
– Вас запрошено до лісового царя, свято відбудеться нині вночі, – прорікла вона. – Але спочатку ми хотіли прохати вас об одній послузі. Чи не погодитеся ви рознести запрошення? У себе ж ви прийомів не влаштовуєте, непогано було б іншим допомогти! Ми чекаємо до себе шанованих іноземців, тролів, коли ваша ласка. І старий лісовий цар не хоче осоромитися.
– Кого кликати? – запитав козодой.
– По правді, на великий бал ми запрошуємо всіх не розбираючи, навіть людей, якщо тільки вони вміють розмовляти уві сні або ще хоча б щось таке на наш копил. Але на вечерю вирішено звати, ретельно вибираючи, найсановитіших гостей. Скільки я сперечалася про це з лісовим царем! Мені здається, привидів кликати не варто. Перш за все, треба запросити морського царя з доньками. Щоправда, суша їм не дуже до вподоби, та ми всадовимо їх на мокре каміння чи й придумаємо що-небудь цікавіше. Може ж таки вони не відмовляться. Далі треба запросити всіх старих тролів вищого розряду, з тих, що мають хвости. Потім – водяника й домовиків, крім того, я вважаю, що ніяк не вийде обійтися без цвинтарної свині, дохлої триногої кобили і гнома-церквяника. Правду кажучи, вони відносяться до нечистої сили іншого штибу і нібито при церкві перебувають, але, врешті-решт, це їхня робота, а ми ж таки близькі родичі, і вони до нас часто навідуються.

Крак! – погодився козодой і полетів скликати гостей.
А лісові діви вже кружляли на чарівному пагорбі.
Вони розучували танець із укривалами, з такими от довгими серпанками, зітканими з туману й місячного сяйва. І тим, кому таке до вподоби, цей танок здався б напрочуд красивим. Всередині пагорба геть усе було вичищене й вишкребене. Підлогу величезної зали вимили місячним світлом, а стіни наквацяли відьмачим салом, і вони сяяли, мов тюльпани під сонцем. Кухня тріщала від наїдків, на рожнах смажили жаб, вчиняли дитячими пальчиками ковбасу з вужів, готували салати з моримух, квашених мишачих пичок і болиголову. Пиво привезли від болотянки, з її броварні, а ігристе вино з селітри видобули прямісінько з кладовищних склепів. Усе готувалося за найкращими рецептами, а на десерт планувалося подати іржаві цвяхи і трощене церковне скло.
Старий лісовий цар звелів почистити свою корону товченим грифелем, і то не простим, а тим, яким писав перший учень. Роздобути такий грифель для лісового царя – завдання не з легких! У спальні вішали запони, приклеюючи їх зміїною слиною. Одним словом, шарварок був іще той.
– Ну, тепер іще підкурити кінським волосом і свинячою щетиною, і мою справу, вважай, зроблено! – сказала стара лісова діва.
– Татусику! Любий! – чіплялася до лісового царя наймолодша донечка. – Скажи-но, хто ці сановні іноземці?
– Що ж! – відповів цар. – Здається, час і сказати. Дві мої дочки нині стануть нареченими. Двом із вас доведеться поїхати в далекі краї. Сьогодні до нас завітає старий норвезький троль, той, що живе у Доврських горах. Чимало кам’яних палаців збудував він на диких скелях! А скільки у нього золотих родовищ – набагато більше, ніж гадають. З ним їдуть двоє його синів, їм якраз і треба було б надивитися собі дружин. Старий троль – правдивий норвежець, простий і веселий. Ми давно знайомі з ним, якось навіть пили на брудершафт. Колись він приїжджав сюди по жінку, нині її вже немає на світі. Вона була дочкою короля крейдових бескидів з острова Мен. Жарт, звичайно, але кажуть, ніби й спина у неї була вся у крейді. А й скучив я за старим тролем! Щоправда, слава про синів іде, ніби виховані вони не дуже і шибеники ще ті. Але, можливо, це просто поки так кажуть , а оженяться вони – так одразу й порозумнішають. Сподіваюся, ви приберете їх до рук.
– Коли ж вони приїдуть? – запитала якась із дочок.
– Усе залежить від погоди й вітру, – відповів лісовий цар. – Вони не звикли економити, тож подорожують кораблем! Я радив їм їхати сушею через Швецію, але старий троль навіть дивитися не хоче в той бік. Відстає він від життя, це зовсім мені не до вподоби.
Раптом підскочили два болотяні вогники, один намагався обігнати іншого і тому прибіг першим.
– Їдуть! Їдуть! – горлали вони.
– Принесіть-но мені корону, – розпорядився лісовий цар, – надіну й стану туди, де місяць світить дужче.
Доньки підібрали свої довгі укривала і присіли ледь не до землі.
Перед ними стояв Доврський троль у короні з міцних бурульок і полірованих ялинових шишок. Він був закутаний у ведмежу шубу, а ноги взуті в теплі чоботи. Сини ж були без помочів і гологруді – їм здавалося, що так вони виглядають як заправські здоровані.
– Що воно за місцина? – запитав молодший, тицьнувши пальцем у чарівний пагорб. – У нас у Норвегії це зветься ямою.
– Діти! – сказал старик. – Яма – це коли вниз. Пагорб – це коли вгору. Роззуйте очі!
Хлопи заявили, що їх дивує тут тільки одне – як це так вони одразу, без підготовки розуміють тутешню мову.
– Ось не випендрюйтеся, – сказав старий. – Подумають, що ви геть невігласи.
Усі ввійшли всередину чарівного пагорба. Там уже зібралося вже вишукане товариство, і так швидко, ніби гостей сюди вітром надуло. У залі все було влаштовано так, що кожен запрошений почувався як удома. Водяники й русалки сиділи у великих діжках із водою, примовляючи, що так їм вельми затишно. Усі поводилися за столом як годиться, тільки молоді норвезькі тролі одразу задрали ноги на стіл – на їхню думку все, що вони робили, було дуже мило.
– Ану приберіть кергелі з тарілок! – гримнув Доврський троль, і брати послухалися, хоч і не враз. Натомість вони видобули з кишень ялинові шишки й заходилися лоскотати всіх леді, що чекали біля столу. За малим часом вони вже й роззулися були, аби почуватися зовсім невимушено, і дали потриматися леді за свої лаписька. Добре ще їхній батечко старий троль був не схожий на них; він вів гречну мову про величні норвезькі камені, про водоспади, які перевертають ці каменюки з гуркотом, схожим на грім чи там звук органа, і білосніжна піна розбризкується навсібіч. А ще він вів своєї про лосося, що вистрибує з комишових заростей, коли водяна богиня починає грати на своїй золотій арфі. Троль розповідав і про сліпучі зимові ночі, коли повітря бринить як дзвін і малеча з розпаленими факелами ковзає кригою, такою прозорою, що наскрізь видно рибки під ногами. Він описував це так яскраво, що всі, хто це слухав, ніби бачили все на власні очі: бачили, як рухаються у млині жорна, як робітники й дівчата співають пісень і тупотять у танці; промовляючи це все, норвезький троль раптом поцілував старезну діву, та так, ніби вони й не були до цього майже незнайомі.
Прийшла черга лісових дів показати, як вони танцюють, спочатку прості танці, а потім уже з притопуванням, і у них непогано виходило, слово честі! Далі почався вже справжній балет із сольними виходами. Слухайте, як вони почали вибрикувати ногами! В очах миготіло: не розбереш, де руки, де ноги, де одна сестра, де інша, крутилися, як млинові жорна, врешті-решт, дохлій триногій кобилі і цвинтарній свині стало зле, і вони мусили забратися з-за столу.
– Еге, – мугикнув старий троль, – хвацько ж у них виходить! А що вони іще вміють, крім як гуцикати, брикати ногами і крутитися мов мухи в окропі?
– Зараз побачиш, – відказав лісовий цар і викликав молодшу. Ця була наймиліша на виду, ніжна й прозора, як місячний промінь. Вона поклала в рота білу трісочку і стала невидимою – ось що вона вміла!
Але Доврський троль сказав, що йому не підійде жінка, навчена отаких от фокусів, та й синам це навряд чи припаде до смаку.
Друга сестра вміла ходити сама поруч із собою, ніби була своєю власною тінню – а вам же відомо, що тіні у тролів немає.
Третя мала зовсім інші схильності – вона вчилася у броварні болотянки, як варити пиво і шпигувати світлячками чарівні пудинги!
– З цієї вийде добра господиня! – сказав старий троль і навіть підморгнув їй, але про всяк випадок пити пиво припинив.
Наперед вийшла четверта лісова діва, в руках вона мала велику золоту арфу. Вона вдарила по струнах, і гості підняли ліву ногу, адже кожен троль – шульга. Вдарила ще – і гості вже були готові робити все, що їй заманеться.
– І небезпечна ж оця жінка! – сказав старий троль, а сини його розвернулися та й пішли геть із пагорба: їм уже все надокучило.
– А оця що може? – запитав старий троль.
– Я навчилася любити все норвезьке, – промовила п’ята донька. – Піду заміж тільки за норвежця, бо мрію потрапити до Норвегії.
Тут молодша сестра прошепотіла тролеві на вухо:
– Все дуже просто. Зі старої норвезької пісні вона дізналася, буцімто норвезькі скелі стоятимуть до кінця світу чи й довше. Ось вона і здумала заховатися серед них – бо боїться кінця світу.
– Умгу! – промимрив старий троль. – Добре ж! А де ж сьома й остання, нарешті?
– Е ні, ще є шоста, – заперечив лісовий цар, він-бо вмів рахувати. Та шоста ніяк не хотіла показуватись.
– Я вмію тільки говорити правду, – твердила вона, – а цього вже точно ніхто не любить. Лишається мені хіба що шити собі одяг на смерть.
Нарешті надійшла черга сьомої, останньої доньки. Що ж уміла вона? Кажу вам, ця вміла розповідати казок, і то скільки завгодно.
– Ось тобі п’ять пальців, – розчепірив свою долоню Доврський троль – розкажи-но мені казку про кожний.
Лісова діва взяла його за руку і взялася розповідати, а він мало не помирав від реготу. Коли ж вона дійшла до безіменного пальця, який носив золотого перстеника, ніби вже був заручений, старий троль вигукнув:
– Тримай мою руку міцніше. Вона твоя. Я сам беру тебе за дружину.
Та лісова діва відказала, що вона не розповіла ще про безіменного пальця, а також про мізинчика.
Стривайте, а де ж хлопчики? Вони гасали полем і тушили болотяні вогники, вишикувані до факельної процесії.
– Досить вам швендяти! Я знайшов для вас матір! А вам тепер можна одружуватися зі своїми тітками.
Але сини сказали, що їм більше подобається говорити промови і пити на брудершафт, а женитися – ні, цього їм ніяк не хочеться. І вони говорили промови, пили на брудершафт і перекидали свої склянки догори дригом, адже випите було все до краплі. Після цього вони стягли з себе одяг і вляглися спати просто на столі – вони аж ніяк не були сором’язливі. А старий троль скакав гопки зі своєю нареченою і навіть помінявся з нею черевиками – а це, будьте певні, набагато цікавіше, ніж мінятися обручками.
– Півень запіяв, – промовила стара лісова діва, що хазяйнувала тут. – Затемнюймо вікна, бо сонце попалить нас.
І пагорб зачинився.
А по розтрісканому старому дереву знову човгалися ящерки, і одна промовила до іншої:
– Мені так сподобався старий норвезький троль!
– А як на мене, сини кращі, – втрутився хробак, але ж він був геть сліпий, бідолашка.

Відповідей: 2 to “Ганс Христіан Андерсен. Чарівний пагорб”

  1. Yuma Che Серпень 6, 2011 at 11:11 am #

    вот лесная дева, просит козодоя разнести пригдашения

    но спину я ей все равно нарисовала))))

    • mamache Серпень 6, 2011 at 10:58 pm #

      ща я вставлю в текст, я нашла только одну иллюстрацию у тебя в портфолио. а про девиант я забыла:(.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: