Фруктове за 7 копійок

25 May

це на продовження теми “п’ять копійок з мого дитинства”, початок отут

МАРОЖИНОООО!!! –
заволав хтось у вестибюлі третього поверху, де розташовувалися середні класи – найшустріші, до яких годі було братися слухняним молодшокласникам і на кого зовсім уже тьху старшим з четвертого поверху, де свої проблеми – атестати, кабінети, лабораторії, любов, любов…
Середній клас помчав униз, через дві і три сходинки, хапаючись на поворотах за класицистичні дубові перила чи за стінку, пофарбовану густо-синьою олійною фарбою.
За півхвилини народу збіглося ой-ой. Товста тітка стояла над двома зеленими скринями – у таких якраз і привозили морозиво. Сорт і ціна (а іноді просто ціна – бо 19 це пломбір, а шо ж іще) писалися на кришці крейдою. А всередині – алюмінієві стінки, холодна біла пара і кількадесят пакуночків.
Привезли фруктове. Найдешевше. По сім копійок.
Про чергу не йшлося: ми обступили морозиво з трьох боків і тягнули руки з копійками; вигравав той, хто добіг першим або в кого довша рука, або хто якось примудрився залізти з тилу. Тилом тьотя з ящиками була притиснута до шкільної огорожі, але по парапету таки протискалися найметкіші, пхаючись з-за спини; тітка лаялася, але, сама ошелешена такою навалою, вже мала, здається, одне лиш бажання – якнайшвидше роздати вміст зелених скринь навсібіч, бо юрмисько напирало вже не жартома.
Ажіотаж тривав і посилювався. Крик стояв – втім, як у будь-якій черзі, «без очіріді не давайте», «куда лізеш» і «шо такоє». Було очевидно, що на всіх не вистачить. Це, втім, вважалося нормальним явищем, у Кривому Розі мало чого вистачало на всіх. Ранкові черги за молоком і пообідні за ковбасою привчили нас тривожно витягувати шиї і підраховувати про себе кількість бідонів або підносів, винесених із підсобки. Майже цілодобова товкотнеча біля входів тролейбусів і жовтих Ікарусів загартовувала вміння якщо вже не відпихнути, то підступно пролізти і вхопитися за рятівний білий поручень східців.
Найпотрібніше і найсмачніше впольовується тільки в чергах. Це була аксіома. За цих обставин фруктового по 7 копійок закортіло б навіть мертвому.
Де тільки й сили взялися у задніх, коли скінчився перший ящик. Аутсайдери пішли вже не силою а хитрістю, в’юнами пролазячи, просовуючи руку разом із тулубом і головою, а чиясь ошаліла голова чомусь вухами чіплялася за інші розпашілі вуха…
Нарешті, мені вдалося таки протиснути руку з п’ятаком та двома копійками і вкласти їх у несподівано привітно м’яку, а може, просто вже безвільну від невідворотності долоню морожениці. Натомість та сама рука простягнула мені паперового стаканчика з круглою наліпкою зверху.
Я одбігла кроків на п’ять, щаслива, сказати б, сп’яніла від перемоги – але ні, я ж іще маленька. Тут тільки мала можливість роздивитися придбання. Власне, роздивлятися було вже нічого; морозиво майже повністю розтало, стаканчик був увесь розкислий і перехняблений, денце зрадницьки напіввідпало, солодка теплувата рожевенька рідина сочилася знизу, лилася по руках, ляпала на плаття, на фартух, на портфель. Лишалося схилитися знаком питання над асфальтом і відсьорбнути одразу половину всього вмісту стаканчика. Фруктове було приторне і зовсім не холодне, відгонило хімією, з таким самим успіхом можна було купити брикет киселю в магазині і гризти його до всирачки.
Занудило.
Другу половину трофейного морозива я тихенько викинула у шкільну урну – помпезний античний сміттєзбірник у формі лілеї.
Кам’яний Горький, Сокіл і Буревісник робітничого класу у пристойному заграничному пальті і сумовитих майже кобзарських вусах серйозно і невесело спостерігав за битвою пролетарських дітей за так само пролетарську смакоту – шо ж ви, реб’ята, бізумству храбрих пойом ми пєсню, а бізумство-то заради чого, заради чого, питаю я вас…
…Чи треба говорити, що фруктового морозива я не їм і досі. Більше за те: я не їм ніякого морозива.
І ще я не люблю битися до перемоги; найчастіше результат прагнень і намагань не приносить жаданої насолоди, ба жодної насолоди. Натомість настає жовчне й похмільне розчарування. Бо об’єкт боротьби, за який, здається, ось-ось готовий був життя віддати, прозаїчно стікає по руках, які щойно билися до останнього. Стікає, нагадуючи солодкаві бридотні струмочки фруктового за сім копійок. Бе-е-е…

Відповідей: 6 to “Фруктове за 7 копійок”

  1. frauleinkaoru Травень 25, 2011 at 9:38 am #

    не, ну чего, банановое и клубничное, которое мы едим раз в 3 лета, ок🙂

  2. ВРЕДЯ Травень 25, 2011 at 10:00 am #

    О, як живописно. І водночас – філософський фінал, не в бровь, а в глаз. Ще сподобалось про фініки – завтра передам з Ю.І. презент🙂

  3. Taras Tronka Березень 13, 2012 at 8:55 am #

    Йох… але жорстко. Про навичку штовхання ліктями нагадало недавню вашу ж замальовку з електрички.

    • mamache Березень 13, 2012 at 9:29 am #

      та так же ж.
      мені залежить на цьому.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: