Гобдич forever

6 Apr

цьому фото років уже десять. Знімав, здається, Женя Чекалін для "Дзеркала тижня", для нашої таки статті


Миколо, привіт!

Моє тобі вітання з ювілеєм. Приємно було бачити тебе у здоров’ї й доброму гуморі. І не запузатів майже, і на крок легкий так само, і по сцені аж літаєш… а сивина у бороду — то ж біс у ребро, і дай вам Боже, хлопчики, ще довго бісики пускати веселими очима.
А щодо концерту — то ми ж давні колеги, Миколо. Багато чого у концерті було справжнього “киянського”. Дуже і дуже цікавий Дегтярьов, я пам’ятаю, як після концерту “Благовісті”, який я вела, ти вчепився у мене і сварився, що Дегтярьов був недостатньо атрибутований, і взагалі це Ведель. Це був добрячий урок, істина ж бо понад усе, та й і з тобою ми нарешті порозумілися тільки після цього концерту у Хлібні.
І Ведель, розкладений на чотири хори, непогано прозвучав, о, цей Ведель, він такий складний для виконання! Ці ексцелентації, ця майже оперова мелодика, ці нескінченні ліричні тріо, які так складно втримати в тоні, в абсолютній чистоті…
Взагалі ця ідея антифонів аби не існувала до тебе, то я б із задоволенням написала, що її міг видумати тільки ти. Хто ж іще з таким кайфом і такою насолодою тримає отого квадрата в руках, а всі їхні партії в голові, і вони, три чужі хори, слухаються і самі стають за саундом схожі на «Київ» (хоча, скажу тобі, Курач добряче пошкріб оту капелу-Ревелу). І хор Університету культури непогано звучав — вони взагалі мають хороші голоси, природні, неогранені і тим милі. Ну, а Людочка зі своєю “Паваною” – вірна подруга і найвірніше плече, і точка опертя, і ти знаєш це не гірше за мене.
Сильвестров, виявляється, не такий і складний уже, а Станкович так і поготів, як ревнули уп’яте “Господи, Владико наш”, аж мені згадався фінал П’ятої фортепіанної сонати Бетговена, коли після пасажів восьмими і тріолями щоразу пауза, і потім “…а, так на чому ж ми зупинилися? Та-та-та-таааам, та-тааааам, та-тааааам”.
Не так переконливо виглядала друга частина концерту… власне кажучи, не те щоб непереконливо, це можна розцінити як рецепт, як професійному колективові вижити і підзаробити, ділячись на невеличкі склади. Як обробляти народні пісні, щоб весело, гамірно і необтяжливо, цікаво, що казав би на це пан Кошиць… Зрештою, як невеликим коштом утримати непогані голоси (а зміна складу майже стовідсоткова, Миколо, хто-хто, а я пам’ятаю в обличчя увесь зоряний склад).

ось вони, незабутні


Словом, усе йшло як по маслу, як і взагалі у тебе, посміхалися, вітали, дарували квіти, багато квітів. Тільки чомусь мало було колишніх артистів хору (одну Побережну примітила), та й Трофимова я рада була б бачити. Чому їх не було, Коль?
Питання і питання, і відповіді ми знаємо, та у дні ювілею не про це. А про те, що ми з Юрком написали про вас більше, ніж усі решта, разом узяті. Це за кількістю, а щодо якості помовчімо взагалі. А я, їй-Богу, взялася б таки написати про тебе книжку. Про школу хорового співу. Про концепцію хорової музики. Про культурну українську парадигму взагалі. Давай помріємо про це?
Обіймаю
Олена

...та що тут говорити, онде Гобдич зі своїми мереживами... на високій башті майже зі слонячої кістки...

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: