Нарешті: «В моїм завершенні – початок мій» у Молодому театрі

17 Feb

фото з сайта Молодого театру

 

Пишу зовсім не те, чого можна було очікувати після знакового спектаклю, який іде один чи два рази на сезон. Будь-який витвір мистецтва заслуговує на те, щоб бути вивченим грунтовно і різнобічно, а тим більше Шиллер, а тим більше оригінальне сценічне втілення в оригінальному театрі. Та наразі кілька побіжних поглядів, і не тому, що я не бачу решти…

***
Я люблю публіку в «Молодому». Я прощаю їм багато: і пиття лимонади (дякувати, що не пива) з горла, незважаючи на заборони, і гиганьки за моєю спиною (та й справді смішно, як на сцені отой пастор дістає для Марії Стюарт причастя, видовбуючи його з кишень, як рибалка крихти хліба чи запеклий курець недопалок). Тут немає тих, хто прийшов торгувати обличчям. Тут не має значення, сидиш ти у другім ряді чи звисаєш з балкону. Тут справжнє сузір’я талантів, які не блякнуть з роками і так само правдиві у своїй відданості театрові Станіславського і Садовського. Тут по неділях дітки, які кричать від захвату і хапаються турсати негативного героя. Тут молодь, і нехай вона забуває вимикати мобільні, трохи голосно поводиться і пересипає мову блінами. Тут інтелігентні жіночі обличчя, здебільшого за павутинкою віку. Тут багато квітів, щиро куплених із власних кишень. І тут в кінці черга стоїть до книги відгуків – утім, я не пишу, бо навряд чи хто розбере мій почерк.

***
Цікаво використані у п’єсі ліхтарі, лампи, дзеркала. Ніби навмисне (а таки навмисне) актори раз-у-раз повертають їх у залу. Промінь б’є по очах, по обличчях, чути невдоволені вигуки глядачів. Некомфортно. А даремно. П’єса про королівські інтриги – і разом з тим про нас із вами. Про зраду, дводушництво, яке зветься дипломатією, жадобу влади і жадобу помсти. Я певна – якщо королеви помінялися б місцями, нова переможниця вчинила б із новою жертвою те саме. Політичні алюзії занадто очевидні, щоб про них згадувати.
І ще. Останнього рішення, яке ставить крапку на житті Марії Стюарт, не хоче прийняти ніхто. Ненависна гра з дитсадку: грає піаніно, дітки передають один одному м’ячик. Раптом музика кінчається… усі стоять, а ти розгублено тримаєш цяцьку, усі в шоколаді – а ти казьол, га-га-га…
І тут струмінь світла б’є тобі по очах і по душі: а ти, ти здатний у разі чого прийняти доленосне рішення? Чи взагалі – ти здатний приймати рішення?

***
Останнє. Той факт, що «В моїм завершенні – початок мій…» іде так рідко, теж знаковий. У мене було в житті таке. Півроку в ансамблі, у нашому «Аутентику» ми вчили один страшенно, неймовірно, карколомно складний шестиголосний мотет 18 століття. При тому, що мали величезний репертуар і багато значно простіших штук, які і вчилися «на раз» і сприймалися слухачами «на ура». Так ні ж: длубали хтозна скільки, виконали один раз з спочатку до кінця. Виконали блискуче у поважному товаристві професорів і знавців. Але навіть не записали. Лишився тільки Знак у Космосі. І Знак у душі кожного з нас: ми це можемо, ми вміємо працювати на процес, а не на результат, усупереч модним нині трендам. Ми можемо дозволити собі працювати «в стіл».
І це, зрештою, страшенно важливо для Мистецтва, пробачте за «неумєсний» трохи у блозі високий штиль.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: