Cтрітення: Кульбака

15 Feb

А поки згадується, чим мене вгощали на Чернігівщині, спливає попутне мимойдуче.

Стрітення. Такий самий морозний день, як і нині. Я сиджу на хорах Миколаївського собору, постукуючи ногами об підлогу: холодно, у соборі не топиться, ми співаємо службу у пальтах і рукавичках, часи тяжкі, 95 рік, на сьому ранку біжимо, щоб заспівати за бутель молока і півлітри сметани; получиш гроші за ранкове вінчання – і мерщій на базар, що поруч…
Приходить Григорій Пименович Кульбака. Кращий бас Ніжина – це нічого не сказати. Один з найбагатших чоловічих голосів, які я чула за своє життя: глибокий, широкий, впевнений, сильний, оксамитовий… утім, будь-які слова тут будуть мізерні для хоч якогось адекватного опису цього голосу.
Я люблю з ним співати, ми чудово ансамблюємо, особливо на застіллях після чарочки. Чарочка гряде й сьогодні, Пименович виймає з полотняної сумочки півпляшки самогону:
– Ернестовна! Я хочу з Вами випить.
Я не смію відмовити, хоч не терплю самогонки, і ранок, і церква усе ж таки. Він, хильнувши, одразу веселіє і повідує мені, що правильний його день народження – не три тижні тому, як у паспорті, а саме сьогодні, на Стрітення. І він – Григорій Стрітенський. Хто’на, правда це чи ні, зрештою, неважливо.

Зараз почнеться служба. Пименович дістане бабині окуляри з товстою ниткою замість однієї дужки, примотає їх до вуха, неспішно відкриє зошита з дбайливо переписаними партіями і промовить-проспіває велично і значуще. І ми забудемо і про чарочку, і про підстрелене пальтечко, і про зламані окуляри:
– Слава Отцю і Сину… і Святому Духу… і нині.. і присно… і во віки… віків!
І ми видихнемо «Амінь», і служба покотиться звичним порядком. А в той день, коли йому вперше стане погано і нам доведеться самим співати Трисвяте, увесь хор ковтатиме сльози, ковтатиме доти, доки Пименович не поправиться.
У сей раз – поправиться.

Фото собора з Інтернету. Тута ми проспівали разом кілька років. У соборі ж Пименовича і відспівували безкінечного травневого дня...

Відповідей: 2 to “Cтрітення: Кульбака”

  1. Катруся Лютий 15, 2011 at 11:17 am #

    Зі святом Стрітення Господнього!
    Нашому інститутському хору теж довелося поспівати із солюючим Кульбакою. Керівник хору Лариса Павлівна Вишнева, диригуючи, закохано дивилась на соліста – вона дуже шанувала низькі голоси. І завжди низько схилялась, дякуючи йому після кожної репетиції.
    Зі святими упокой, Господи, душі спочилих рабів твоїх Григорія та Лариси, прости їхні провини вільні і невільні, посели їх там, де всі святі Твої спочивають.

    P.S.Я завжди дивуюсь – що це за традиція вінчати зранку ДО літургії?.. Ванда Григорівна теж завжди каже – то одне вінчання було до літургії, а то два… Дивно так… А ще дивніще, що є БАЖАЮЧІ ВІНЧАТИСЬ О 7 РАНКУ… У нас вінчання завжди після служби Божої.

  2. mamache Лютий 15, 2011 at 11:42 am #

    так, так, я любила Григорія Пименовича. розкішний бас. і добра людина. я щороку на Михайла йду до нього на Троїцьке кладовище, він там лежить майже під церквою. і він мені посміхається.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: