З нагоди Дня української соборності

22 Jan

Ніжинський Миколаївський собор, сучасний вигляд


Сказати чесно, для мене українська соборність – це пусте. Колективність, общинність як така не вкорінена в українській ментальності. «Моя хата скраю» (без жодного негативу кажу), свідомість хуторянина – значно глибша, і в ній одвічне: обережність, обачність у висловах, недовірливість, манера все ставити під сумнів, недовіра до нового, повага (і разом з тим, приховувана нелюбов) до старого і старшого. Державна ж офіційна соборність у мені намертво пов’язана з Ніжинською Чорною радою, коли перемогли ті, хто голосніше кричав, – і викричали, викричали таки на свою голову Івашку Брюховецького, згодом найпосліднього підніжка російського царського престолу, чи як він там сам себе величав. Викричали – і тут же стратили опозицію, тобто решту претендентів.
Нічого не нагадує? Отож-бо й воно.
Ні. Для мене соборність – це інше. Добре видне на прикладі маленького містечка, мого незабутнього Ніжина – це відцентрованість міського життя від Миколаївського собору. А також від базару – своєрідного мирського собору, ніжинці мене підтримають.
Що ж до мого першого входження в тему української соборності як національного феномену – 22 січня 1991 року, рівно двадцять років тому, я зустріла у Львові. Була солідна фольклористична конференція, була перша моя доповідь українською мовою, читана з примірника, розмальованого інтонаційними позначками. Були перші університетські знайомства і перші коментарі по суті, і багато чого згодом спричинилося до дисертації.
А ще був старий сецесійний Львів, прекрасний як завжди, навіть у зимовій туманній похмурості. Була символічна Злука Сходу й Заходу, з ходою, обіймами і ручканням, – злука відбувалася і в моїй голові, бо якраз влітку перед цим ми з Юрчиком відвідали Запоріжжя й Хортицю. Були безкінечні вертепні вистави біля оперного театру, декламування, співи, ялинки, прикрашені виключно жовтими й синіми іграшками. Я купила собі якісь книжечки з колядками та стрілецькими піснями, значки, радикальну пресу. Я просто блукала між людьми і намагалася говорити тільки українською.
А наступного дня до мене з Ужгорода приїхав Юрчик. Бо ж свято соборності маст гоу он, і соборність у чистому вигляді – це наша сім’я. Ужгород і Кривий Ріг, об’єднані Ніжином і Києвом.
А зовсім не те, з чого я почала пост.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: