Bukowski forever: Hollywood

17 Jan

– А вгадай-но, з ким я теревенив, доки тебе не було.
– З якою-небудь старою шльондрою.
– Гірше.
– Гірше не буває.

Я подивився у дзеркало. Взагалі-то я собі подобаюсь, тільки не у дзеркалі. Відображення на мене не схоже.

– Це одна з його улюблених байок, – втрутилася Сара. – Взагалі-то я його обожнюю. Але ж коли стільки разів вислуховуєш одне й те саме…
– Я теж обожнюю тебе, Саро, але коли розповідаєш ту саму історію безліч разів, вона дедалі більше скидається на правду.

Бармен приніс ще віскі. Він був опецькуватий, по всьому обличчі червоніли шрами. Виглядав ще крутішим, ніж його клієнти. Він став неподалік і втупився у мене.
– Чинаскі, –промовив він. – Найбільший письменник у світі!
– Коли ваша ласка, – відповів я, узяв склянку й передав Сарі, яка вихилила її в момент, кахикнула і поставила склянку на стійку.
– Щоб тобі менше дісталося.
До нас потихеньку сповзався натовп.
– Чинаскі, Чинаскі… Йобанамама… Я всі твої книжки прочитав. Всі до останньої! Це ж треба – можу отак просто ляснути тебе по гепі! Чинаскі, хильнемо на пару? Хочеш, я тобі твого віршика прочитаю?
Я розрахувався, і ми дали драла. Знову впала в очі безрадісна атмосфера, шкіряні куртки та загальна блідість.
Щось таке мізерне було в усіх цих бідаках, мене обійняла несосвітенна печаль, мені захотілося простягнути до них руки, обійняти і втішити, мов той Достоєвський. Але я вчасно допетрав, що вони лиш розрегочуться мені у відповідь.

Від цих слів мені стало і зле, і добре – втім, це мій нормальний стан.

Мені ніколи не доводилося читати про цей особливий світ, тому я вирішив написати про нього сам, так, як я його пам’ятав. І старенька машинка з готовністю лагідно застукала.

Сценарій пішов як по маслу. Я ніколи не мав письменництво за працю. Скільки пам’ятаю, цей процес завжди ішов сам по собі: налаштуй приймача на хвилю класики, запали цигарку, відкоркуй пляшечку. Далі все робить друкарська машинка. Я при цьому лише присутній.

Мені не завжди подобається його літературна продукція, але й моя мені подобається не вся.

Я виїздив на іподром, вертався, вечеряв, дивився з Сарою телевізор, підіймався нагору до своєї пляшечки й машинки. Писав поему. Грошей на віршах не заробиш, натомість отримаєш задоволення.

Магія душевності, як правило, не витримує випробування побутом. Справді, скільки братів можна всадовити собі на шию?

Своїм успіхом у житті я зобов’язаний тому, що за всіх своїх безумств залишаюся абсолютно нормальним і волію сам створювати обставини, не дозволяючи їм керувати мною.

Знаєте, в чому різниця між критиком та звичайним глядачем? Критик дивиться кіно безкоштовно.

Він був ще й письменником. Але потім мені з цим поталанило, а йому – ні. Раптом він складав потрясаючого за силою вірша, а потім надовго вмовкав, ніби йому не було чого більше сказати. «Я не хочу бути знаменитим, – пояснював він мені, – просто хочу добре почуватися».

(українська моя, потім розкажу, для чого)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: