До дня народження донечки

2 Jan

Польоти уві сні й наяву: remake
Донечка моя летіла над океаном. Перетинала Атлантику. 10 годин перельоту. 7 годин часової різниці. Нездоланна прірва між Америкою й нами.

До цього було кількагодинне перечікування в Амстердамі. Мені прилетіло повідомлення «My v Amsteri. Tusyty v aeroporti do 22», а була ж тільки перша пополудні…

А вночі я прокинулася. Було двадцять хвилин по першій. Уже ж вони летять три години – раптом штовхнуло, і в голову полізло всяке нічне – бермудські трикутники, уламки літаків, рятувальні круги… І глибина – страшна глибина, якої в дитинстві я боялася навіть у річці, страшачись опустити ногу і тому тримаючи тіло буквально на самій поверхні; я й нині так плаваю, навіть у мілкому басейні.
Я не спала, минали години – перша, друга… третя… І мені раптом побачилося дуже чітко: піді мною темно-синьо-сіра, ні, трохи зеленкувато-аквамаринова вода; щось подібне я бачила у штормовому Чорному морі…
Зверху мені видно було біле черево літака – я навіть і спитати забулася, який літак поніс до Америки мою доцю.
Відчуття було абсолютно фізичне. Я бачила це чітко й опукло: і напівпрозору товщу води, і шумовиння на хвилях, і гладенький спід літака…
«Богородице Діво, радуйся, Благодатная Маріє, Господь з Тобою, – зринули знайомі слова, що набули раптом нового змісту. – Благословенна Ти в женах, і благословен плод чрева Твоєго, яко Спаса родила єси душ наших».
Я тихенько лежала і молилася Матері Божій. І коли ж це ми удвох літали, дитино моя? Може тоді, коли двадцятилітня я, несучи тебе п’ятимісячну поперед себе, раптом перечепилася і полетіла на асфальт. Не знаю, як воно так сталося – але ти не те що не торкнулася землі, а навіть нічого не завважила, ані пхикнула. Мені ж було вщерть збито коліна і лікті, ще й долонею я примудрилася якось відштовхнутися від землі, і довго увесь одяг прикро торкався мені збитого тіла.
А ще мала, ми мріяли з тобою: ось втечемо, полетимо з теї хати, де ніяк не складалася перша моя шлюбна спроба, отак, примовляла ти вже двохрічна, мама купить мотоцикла, посадовить мене за собою, прив’яже скакалкою, і поїдемо ми до лісу, грибочки збирати…» Добре, політ той таки вдався, щоправда, мотоцикла мама так і не купила, ну та Бог із ним, життя ще й не такі віражі підкидало… Перелітали разом з міста в місто, з місця на місце, шукаючи кращого і, варто завважити, таки знаходячи. А тим часом ти жодного разу не літала ще літаком, тогочасній Україні було не до літаків, і я сміялася, розповідаючи: коли я була маленька, літати було звичайною справою, біло-синім АН-24 нас навіть возили у випалений сонцем і провоняний сірководнем скадовський піонертабір…
А потім ти виросла і літала вже у справах і на відпочинок, а я зустрічала тебе в аеропорту, веселу й засмаглу. Я б могла й нині літати з тобою, доню, але ти вже доросла, ти сама летиш швидко й упевнено, і мені лишається бути поруч тільки подумки, щоразу повторюючи: «Богородице, Діво, радуйся, Благодатная Маріє, Господь з Тобою…»
На ранок Атлантика була подолана. Америка була вкотре відкрита, цього разу – моєю донечкою. Я ж лишилася тут, і мені надбігло повідомлення: «Pryletily. Jidemo v Starbucks snidaty».

Одна відповідь to “До дня народження донечки”

  1. mamache Листопад 4, 2010 at 2:31 pm #

    писано два роки тому

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: