Тінь Гоголя. Ніжин.

6 Dec


Колися б’юстик Гоголя стояв на чорному полірованому постаменті під березами та липами, збоку від білої, майже античної колонади Ніжинської вищої школи. Щось не сподобалося тодішнім покращувачам – і на це місце угніздили фундаментальне погруддя князя Безбородька. А маленький засновник критичного реалізму безславно переїхав на задній двір, де йому одразу відбили видатного носа. І звідти безносенко спостерігав за повсякденною метушнею, снуванням студентів, собачими бійками, щорічним збиранням неймовірної кількості березового соку…
На території універу, в кущах бузку теж є Гоголь – сіро-похмурий і радянсько-позитивний. Де ділася загадковість, куди пропали насмішкуватість і пронозливе єхидство… І звідки у цього середньостатистичного хрестоматійника бралися моторошні видіння, що лякали мене з дитинства незгірше за сучасні кіножахи: ось простоволоса відьма злітає у відкритій домовині, ось мертвяк на кладовищі волає “душно мені, ду-у-ушно”, роздираючи горлянку восковими пальцями, а ось і сам письменник перевертається, бідолаха, оживши во гробєх…
Боже ж мій, як я боялася у дитинстві отак не до кінця померти – і прокинутися під землею… Такий містичний, незбагненний Гоголь діяв сильніше, ніж Гоголь “Старосвітських поміщиків” чи “Тараса Бульби”. Приїхавши до Ніжина за вузівським розподілом, я усвідомлювала потроху: Гоголь, живий і жвавий, бешкетний і розумацький, ходив цими вулицями, молився у цих церквах, скуплявся на ринкові… На тому ринку – який і нині – серце Ніжина, і разом з ним пішохідна вулиця Гоголівська, на яку по черзі визирають церкви: Троїцька зі дзвіницею, грецькі Всіхсвятська і Михайлівська, бароковий Миколаївський собор із теплою церквою Іоанна Предтечі, перебудованою під Будинок культури; Благовіщенський собор із монастирськими будівлями, збудований на честь Полтавської перемоги 1710 р. (перемоги чиєї??? над ким???) двоповерхова Іоанна Богослова 1852 року, якої Гоголь не міг бачити, бо якраз того року помер у Москві.
У Ніжині дуже багато церков, як на невелике містечко. Ніжин – спасенне місце; і чи не намоленість місця спричинила появу “Роздумів про Божественну літургію”? Цілком ймовірно – натяки на відзначеність міста Господом зустрічаємо у грецьких хроніках (саме грекам, мудрим торговцям і господарям, багато чим зобов’язаний вигляд та імідж сучасного Ніжина). Щось подібне чуємо в місцевих усних переказах – про Чорнобильську біду, яка дивним чином помилувала Ніжин; нібито вийшов батюшка з електрички, поклонився на всі чотири боки, осінив усіх хрестом і сказав щось про Богоспасенний град Ніжин…
У цьому самому Богоспасенному граді Микола Гоголь провів сім років свого життя. Вулицю Московську навіть описав у «Мертвих душах»: «мостова взагалі була поганенька…», «дуже била в очі жовта фарба на кам’яних будинках і скромно темніла сіра на дерев’яних…» Гоголь не просто побутописцем, а провидцем був, виявляється; і ядучо-сліпучу жовтість коронної фарби НІФАРу, місцевого лакофарбового заводу, теж творчо передбачив…
“…Де-не-де просто на вулиці стояли столи з горіхами, милом та пряниками, схожими на мило”. З незначними асортиментними корективами – майже сучасна уже згадувана Гоголівська. Бо не тільки історичними спорудами вона славна – але й безліччю знайомих ніжинських облич: одні – на базар, а інші – уже набазарювалися…
Між тим, саме тут проходила колись Чорна рада, на якій галасом та кулаками доводив правоту простий люд. Тут же й пам’ятник місцевим міліціонерам, що загинули в боях із махновськими бандами, йолки, хто більша банда був – це ще питання. І тут-таки страчено було колись ніжинського полкового ката Павла Мацапуру за “тілоядєніє та інші страшні гріхи”.
…згодом “ти ж моя мацапурочка” стало чути від матері до замурзаної дитини – от химерія часова, воістину один крок від страшного до смішного, від величного до мізерного… Як і сам Ніжин, зрештою, – від шкільного спортмайданчика, побудованого на колишньому кладовищі, до дбайливо й ревно відродженого Благовіщенського монастиря з новоприбулими ченцями. Від розкошів старої інститутської бібліотеки, дивом спасенної від затоплення у роки війни, – до не менш унікальних “Гоголезнавчих студій”, цілої філологічної школи, яку наполовину розігнав один з ректорів.
І що то за химерники перетворили Ніжин із самобутнього й самодостатнього містечка на далеке передмістя Києва? Перепаскудили славетний Графський парк, вирубавши старі дерева, захезали Графський пруд, з якого колись русалки визирали, лякаючи Гоголя, а нині хіба п’явки; замуляли Остер, колись судоходний… З іншого боку – що за подвижники відроджували церкви протягом останнього часу– безкоштовно, у вільний час шкребли засмічену підлогу, викошували траву, корчували дерева, фарбували недавній спортивний зал, звалище сміття, базарний склад, перетворюючи їх на Дім Господній…
Що за люди? Та ті ж самі, що свого часу викричали правобережного гетьмана і замордували страшного ката, вивели ніжинські огірочки й запатентували “Горобинову на меду”. Полкові козаки і мужики-гречкосії, дбайливі греки, заможні цигани і колоритні ассирійці. Звичайні люди, якими населено провінцію і між якими трапляються генії, химери, привиди, герої… Часто цитований вислів письменника, вибитий на черговому, третьому вже погрудді Гоголя (цікаво, чому не є в Ніжині жодного пам’ятника письменникові у повний зріст?) варто було б навести повністю.
І ним закінчити, і над ним замислитися добре: “Та інша доля письменника, що ризикнув викликати назовні все повсякденне, те, чого не бачать байдужі очі, – всю вражаючу багнюку дрібнот, що оплутали наше життя, всю глибину холодних, подрібнених повсякденних характерів, якими кишіє наш земний, часом гіркий і нудний шлях – і міцною силою невблаганного різця насмілився виставити їх опукло і яскраво на всенародні очі!.. Суворе його поприще, і гірко відчує він свою самотність.
І довго ще призначено мені дивовижною владою йти поруч із моїми химерними героями, оглядати велично мимойдуче життя, оглядати його через видний світові сміх і незримі, невидимі йому сльози”.
Отак іде потрошку життя невеличкого Ніжина – а поруч із ним іде Гоголь, насмішник і містик, фантаст і побутописець, – іде, змахуючи часом непрохану сльозу…

Відповідей: 4 to “Тінь Гоголя. Ніжин.”

  1. tatiana Грудень 6, 2010 at 11:04 am #

    Thanks. I do enjoy it. Good luck!

  2. mamache Грудень 6, 2010 at 11:18 am #

    would be glad to see you once again. good luck!

  3. littlemissdarya Грудень 6, 2010 at 8:14 pm #

    Приємні і меланхолійні нотатки.
    Я не була у Ніжині, але була у Миргороді, і в Гоголево.
    Там атмосфера насмішкувато-простецька, така собі панібратьська, добра і по мужицьки відверта і наївно-хитрувата.

    У Гоголево є церква, що стоїть над ставком із лілеями і музей письменника. А далі згадую новозведені хатки, млини та вози – підготовка до Сорочиньского ярмарку.

    І скульптура на центральному Вокзалі, красивого, статнього Гоголя.
    таким я його пам’ятаю. Літнім, курортним, рідним.

    • mamache Грудень 7, 2010 at 10:13 am #

      ніжин – розкішне місто. я напишу про нього ще. він того вартий.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: