Пиріжки

30 Nov

Тьоть Зіна вже чекає на мене: Лєна, бери хвартушок, ставай пиріжків нажаримо. Наробимо бистренько та й поїмо з молочком.

Це я люблю. Люблю робити пиріжки, люблю тьоть Зіну і її кухню, запах солінь і консервації, який не вивітриться з шахтарських домівок уже ніколи. Для тіста тьоть Зіна виймає чималеньку емальовану миску. У моєму старому «Домоводстві» писалося, що місити тісто треба на дошці: просіяти борошно, зробити заглиблення і туди вже рідкі компоненти. Та я не люблю на дошцборошно розсипається навсібіч, «у нашої Христі і голова і ще шось в тісті», казала бабусічка. Борошна треба всипати «на око», може, склянки три, соди трохи менше як чайну ложечку, її просто в борошняній ямці гасимо оцтом. Туди ж одне яйце, солі дрібку і кислячку зі склянку. Якщо кефір або сметана – можна й це, навіть якщо вони добряче перекисли. Моя бабуся казала – добре навіть на сирі замішувати, тісто виходить м’яке, а рідини вистачить тієї, що від яйця.

Можна ще влити олії – тоді тісто не прилипатиме до рук. Із цієї нехитрої суміші замішуємо тісто, таке шоб м’яке, некруте, кажуть – «молоденьке». Для вареників тісто мусить бути крутішим, та про вареники не тута, не тута… Із тьоть Зіною ділимо функції і місце на кухні: мені робити пиріжки, їй – «до мартену»: смажити на сковорідці.

Відрізаю шматочки з яблучко, трохи підсипаю борошном, розкачую завбільшки з блюдечко, на них викладаю начинку, це тьоть Зіна вже з ранку постаралася. У цих краях сама ходова – картопля зі шкварками й цибулею, «потрібка». Це найдешевше, що може бути взагалі, до того ж – просто, смачно й ситно. Узяв у руку – та й їси.

Для брання пиріжків у руку з дитинства пам’ятаю справочнік з гірничих машин і механізмів. Це були надзвичайно корисні справочнікі: у похмурих грубих томах було багато сторінок, із яких згодом робилися хвунтики для сємачок і обгортки для пиріжків. Оттак накладаю начинку; покласти мало – буде тістяник, на тарілці залишаться кусанці. Покласти багато – теж погано, бо вилазитиме через шов. Загортаю пиріжок, защипую акуратно, викладаю на стіл шовчиком униз. А тепер увага, ще треба розкачати його, аби був такий плаский і тоненький. Правильний криворізький пиріжок виходить такий завбільшки з чоловічу долоню, і довгастої форми. Ще можна наколоти його виделкою в кількох місцях – це вже тьоть Зіна на сковорідці прямо зробить, тоді пиріжечок краще прилягатиме до сковорідки і просмажиться рівномірніше. Мо’хто інший любить, щоб були пухкі пиріжечки – тоді навпаки, зробить його меншим і повнішим, і не розкачує скалочкою вже зліплений.

Отак бистренько й пораємося. Тьоть Зіна не робить сильного вогню, сковорідка не димить. Час від часу накриває кришкою, тоді відкриває, перегортає швиденько вилочкою. Готовенькі викладає у миску. Цілу гору. Бо зараз ми, троє дорослих і дитина, сідаємо їсти. З молоком, хто як любить, зі свіжим, я люблю з кислим.

Тута стоп. Крім їжі, пиріжки ідеально підходять для під’їдання. Це не одне і те ж , коли хто не знає. Під’їдати – це схопити щось у передочікуванні чогось більшого – обіду, дня народження, весілля, зараз, мовляв будемо їсти, а поки шо під’їмо. Під’їдають діти в очікуванні гостей; під’їдають мами за дітками, шоб не пропадало, під’їдають перед роботою, у перервах і ввечері, якщо лишиться. Для під’їдань годиться усе, що не треба відрізати чи нагрібати в тарілку, а значить – найперше пиріжки, хапаємо з тарілки, та й подалися у справах… Пиріжки  рівномірного золотисто-брунатного кольору, чималенькі. Щоб швидше вистигли, моя бабуся трохи розламувала, але я так не хо’. Самі вистигнуть, утім, і холодні будуть добрі. Загорнути їх на тормозок – якраз те шо нада.

– Ох і смачно ж, тьоть Зін, – кажу я, кажу щиро, хоч і балувана. А брат мій підтакує: думаєш, чого я отак усе пухну да й пухну? Із пиріжків. А як меблі купляли, Лєнка, – напозичалися грошей, то Тетяна як посадила нас на пиріжки, ото вже наїлися… Чуєте, ма, замотайте мені з собою, я в електричці поїм.

Пиріжки з потрібкою замотувала своїм хлопцям у шахту моя тьотя Аня. Торбу цього добра зі сливами й яблуками передавала бабуся. Пиріжками ж криворізьке шахтарство перебувало безгрошів’я.

О. До речі. У веселі дев’яності я якось прочитала в газеті листа з Сєверодонецька чи з Лисичанська: мовляв, зарплатні не дають, їсти нічого, тож товчемо картоплю, перемішуємо її з вермішеллю і їмо.

Нє, у страшному сні таке мерзенне місиво не могло наснитися моїм хазяєчкам. Тут були – дбайливо розкачані, гарно підсмажені і ЗА ТІЄЮ Ж ЦІНОЮ– але пиріжки. На сніданок із чаєм, на обід із супом, на тормозок із міцним слівцем.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: