Куликівські блинчики

23 Nov

У Куликівці мені добре. Випадає так, що я буваю там тільки пізньої осені, на день Архистратига Михаїла, це їхнє храмове свято. Розміреність сільського життя заколисує, цілий день усі ходять по хатах до сусідів, родичів, сюди накрито столи, біля воріт стоять машини, набита вщерть вечірня електричка співає й регоче. Були роки, коли снігу падало стільки, що вулицею мчали дерев’яні сани, запряжені кіньми, але це давно. Зараз маємо сіренький деньок на самому денці осені, то сонечко блисне, то дощик бризне.

Храмуємо. Хазяї щирі і щедрі, це наші давні приятелі, працелюбні і мудрі «од грунту». Усе смачне, про це й  мови нема. Але вінцем храмового столу є налиснички, яких, крім сільської Чернігівщини, я не їла ніде. Вони тут звуться блинчиками, подаються з солодким сиром чи з потрібкою, ставляться у мисках і поряд же великі миски сметанки.

Питаю в Олександрівни, як воно так виходить таке смачнюче.

– Ну бачте, Ернестовна, – починає хазяйка, зараз же яєць нема, дак тут тільки шестеро (цей шматочок історії я багато років розповідаю усно, спричиняючи фурор). А так беру я 10 чи 12 яєць, обов’язково домашніх і свіжих.

…Нє, я все роблю не точно. Дивлюся сама, скільки того треба. Спочатку крохмаль розмішую з молоком. (Молоко сільське і яйця сільські, з магазинних ничого не буде – це сестра молодша додає).

Мішаю-мішаю, тоді трошки туди муки і знов мішаю. Тоді трошки сольки. А потім окремо яйця отако розколочую з сахаром. І туди виливаю. І оп’ять мішаю, мішаю. А тоді вже дивлюся, шоб було тісто таке як треба, треба – значить муки добавляю, а треба крохмалю, а треба молока чи шо там. Повинно шоб лилося і таке шоб воно, ну так, купи трималося.

І тоді випікаю. Якщо багато крохмалю – то воно тоді розламується, якщо багато муки – буде жостке.

По-правильному їх випікають на сковородці у печі – дак тоді не перевертають. Тоді вони зразу з обох боків підпікаються. Взагалі-то вони світлі, тільки отако трошки прихвачені. А тоді перемазали шо вже є і порізали надвоє чи натроє такі трубочки.

…Смак їхній важко описати. Вперше коли я їла їх у прицерковній хаті далекого 92-го року, я не повірила, що таке взагалі може бути. Це, власне, солодкий омлет, але легесенький і пухкий, при цьому пахущий, бо додають ванілі трохи, та й так, кажу вам, пахощі на всю хату.  Блинчики обов’язково печуть на весілля, для цього навіть запрошують спеціальну тітку, бо треба їх багато – сотні з дві, це останнє, що подають за чернігівським весільним столом.

Наостанок скажу, що дома я продовжую випікати такі собі «гороцькі» налисники, на одному яйці, розтерши його з цукром і сіллю, додавши борошно, соду й яблучний оцет і розвівши молоком чи сироваткою. За суворих 90-х не одна сім’я вигодовувала діток на млинцях, перемазуючи їх чим Бог послав. Та це було давно. А нині я раз на рік дозволяю собі свято всіх смакових рецепторів, милуючися і ласуючи в Куликівці їхніми блинчиками.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: