Ірванець: краще за нього ніхто не скаже все одно

22 Nov

Моє улюблене

а мрію про той день, коли матиму час довести до кінця свій переклад. не тому, що хочу пропагувати російську. а задля глибшого проникнення в текст і власну душу. І задля майже фізичного задоволення, яке незмінно дає переклад.

і надішлю Сашкові. Мені здається, він буде задоволений, хоч і постібатися схоче, я його знаю.

На перехресті осені й зими
Навряд чи варто зачинать love story.
Ліси порожні і поля просторі –
Чи ж в просторі не згубимося ми?..
На роздоріжжі осені й зими
Нізащо зарікатися не буду
Я ані від тюрми, ні від суми,
Тим паче від сурми Страшного Суду.
У осені на дні, на самім дні,
В холодні дні, нудні й немилосердні,
Сказати “так” (або сказати “ні”)
Не легко, як, скажімо, десь у серпні.
І в кожнім дні, немов у вигнанні –
Ми, й невтямки нікому з нас, нікому,
Що зовсім не на білому коні,
І навіть не на іншому якому, –
На ВMW, або й на БМП
Зима влетить по вимерзлій шосейці.
(Чуття – холодне, темне і тупе,
Мов скринька замикається на серці.)

Тож чи знайдемо ми спасенний спосіб
В передчутті мелодії сурми
Порятувати цю одквітну осінь
З-під гострих крижаних коліс зими…

Відповідей: 3 to “Ірванець: краще за нього ніхто не скаже все одно”

  1. Віктор Листопад 24, 2010 at 10:57 am #

    мені подобається невизначеність (чи як це – амбівалентність?) першої частини. осінь – вона саме така, позбавлена нерозумної, обтяжливої категоричності. у ній є легкість мудрості

    якби наприкінці Ірванець не перевантажив зиму інфернально, то був би глибший, як на мене, зміст (чи, принаймні, не було би зайвих брижів на поверхні притчі): як зберегти цю мудрість осені?

    • mamache Листопад 26, 2010 at 9:41 am #

      Ви відчули, отже, що останній куплет пришито былими нитками… мені взагалі він ніби не звідси – мораліте таке собі.
      але задля оцього “у осені на ДНІ, на самім ДНІ в холодні ДНІ нуДНІ й немилосерДНІ” варто було написати все це, хіба ні?

      • Віктор Листопад 26, 2010 at 12:33 pm #

        звісно, звісно. ці рядки – ядро затії, як на мене. висить на гілці осінньої яблуні брусок чистого білого металу і видає свій дзвін – на весь безлистий сад, на долину… непоспіхом, дозволяючи кожній паузі сказати своє слово

        свого роду енкодер, який переводить раціональне в інший формат

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: