Відображення-8: Белла Ахмадулина “О мой застенчивый герой”

4 Nov

Це єдине, що я знала з Ахмадуліної. Через “Службовий роман”, авжеж. Але полізла на сайт з її віршами – ні, не торкнуло більше нічого, сухувато і умоглядно, хоча цікавий віршик був – звернення до власної хвороби, але і він видався мені задовгим.
а до того, щоб вільно міняти кількість рядків у перекладі, я ще не дійшла.
вийшло значно більш по-українськи. “напувати коні з журби” – це взагалі з народної пісні образ, а ще “невковирний” – з дитинства залетіло суто діалектне; а ще “біднятко” – з дитячої казочки…
Ну, і образ театру, гри “на глядача” – він тільки намічений у Ахмадуліної, я вважала за можливе його розвинути.
Взагалі моя героїня вийшла трохи старша і тому вибачлива. звідси цей поблажливо-презирливий тон у відношенні до слабшого. ніде правди діти. я така і в житті. ненавиджу слабаків.

Белла Ахмадулина

О, мой застенчивый герой,
ты ловко избежал позора.
Как долго я играла роль,
не опираясь на партнера!

К проклятой помощи твоей
я не прибегнула ни разу.
Среди кулис, среди теней
ты спасся, незаметный глазу.

Но в этом сраме и бреду
я шла пред публикой жестокой –
все на беду, все на виду,
все в этой роли одинокой.

О, как ты гоготал, партер!
Ты не прощал мне очевидность
бесстыжую моих потерь,
моей улыбки безобидность.

И жадно шли твои стада
напиться из моей печали.
Одна, одна – среди стыда
стою с упавшими плечами.

Но опрометчивой толпе
герой действительный не виден.
Герой, как боязно тебе!
Не бойся, я тебя не выдам.

Вся наша роль – моя лишь роль.
Я проиграла в ней жестоко.
Вся наша боль – моя лишь боль.
Но сколько боли. Сколько. Сколько.

Сором’язливий мій герой,
Ти зграбно уникаєш стиду
Я без партнера грала роль –
Сама на оплески і вийду.

Мене підтримати не смів,
За себе хвилювався, бідний…
В лаштунках, тінях ти засів
І врятувався, непримітний.

У цьому страмі я іду
Серед публічної сваволі
Вся на виду, як на біду,
І вся у цій самотній ролі.

О, як партер той реготав
На водевільну невковирність
І, хоч убий, не помічав
Моєї посмішки сумирність.

З журби моєї напував
Свої ти коні невситимі.
Посеред сорому сама
Стою з опалими плечима.

А нерозважливій юрбі
Героя справжнього не видно,
Біднятко, боязко тобі?
Не бійся, я тебе не видам.

Який жорстокий водевіль!
Програла роль я, наче долю.
І весь наш біль – це мій лиш біль.
Та скільки болю, скільки болю…

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: