Відображення-14: Вероника Тушнова “Счастливо и необъяснимо”

4 Nov

Дань юности. в старших классах я зачитывалась Тушновой. теперь вернулась – несовершенно, недодумано, умозрительно, рассудочно. есть, впрочем, интересные строки. а это соображение Лотмана – строка есть основной смысловой компонент стиха – оно здесь играет как раз.
вспоминается Гребенщиков. стихи его – никогда целое, но всегда набор строк, как жемчужин.
держу для разнообразия. еще несколько пыталась перевести – не хочу, не цепляет. как и Ахмадулина, как и Новелла Матвеева и Юнна Мориц почему-то. у последней, впрочем, хочу посмотреть детские стихи.
а так – понимаю, что советские поэтессы 60-х – не очеьн интересное явление. Эстрадная поэзия – удел мужчин (или нескольких мужчин))), наверное. это вам не Леся Украинка и не серебряный век.

Счастливо и необъяснимо
происходящее со мной:
не радость, нет – я не любима –
и не весна тому виной.
Мир непригляден, бесприютен,
побеги спят,
и корни спят,
а я не сплю,
и день мой труден,
и взгляд мне горести слепят…
Я говорю с тобой стихами,
остановиться не могу.
Они как слезы, как дыханье,
и, значит, я ни в чем не лгу…
Все, что стихами,- только правда,
стихи как ветер, как прибой,
стихи – высокая награда
за все, что отнято тобой!

Дзвінке, щасливе, незбагненне
Все те, що коїться в мені:
не те, чому любов наймення,
не перші кроки весняні.

Цей світ ще мокрий, безпритульний,
Ще рано,
ще природа спить,
а я не сплю.
шпичак дошкульний
і день, і ніч в душі стримить…

То не розмова і не проза
То йдуть вірші, і йдуть, і йдуть.
Вони як дихання, як сльози,
А отже, я впіймала суть:

Вірші – це правда повновода,
Вірші як вітер, як прибій,
вірші – моя винагорода
за все, що ти забрав собі!

Відповідей: 2 to “Відображення-14: Вероника Тушнова “Счастливо и необъяснимо””

  1. Віктор Листопад 18, 2010 at 11:45 am #

    Ви не Ви були б, якби не простібали її після “природа спить”… що нагадує отсе красиве: http://www.youtube.com/watch?v=lnwnttVeHmw

    • mamache Листопад 18, 2010 at 1:10 pm #

      гггггг, “стояла Лєночка у кохті розовій”. Це дуже точно. а ще це неможливість жити поза часом, постмодерн є постмодерн – тотальна іронія з приводу усього й уся, вона нас і рятує і руйнує одночасно.
      я думаю зара про це. ну як не постібатися з совєцької поетеси? як не постібатися з себе самої, шо не встигла постарітися?
      а з іншого боку, ми совьєтіко зара викинули все. вихлюпнули з водою не просто дитину. вихлюпнули БАТЮШКУ. я дивилася отсе радянські вірші Олени Благініної і Софії Парнок. ЧУДОВО!!! Перекладу обов’язково. чхать мені на совєцькі реалії.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: