Відображення-3: I’m In Love by Charles Bukowski

28 Oct

Це нехай поки так буде. від верлібрів я поки відійшла, і сама, і в перекладах. хоч як крути – а верлібрами писати легше. а мені не хочеться, щоб було легше. я ще до сонетів доберуся з часом.
тут основна складність була у зміні теперішнього і минулого часів, і в оповіді то від імені героя, то від імені героїні. таке я бачила в “рекреаціях” Андруховича. Гарний літературний прийом, але тяжко надається для перекладу.
до цього ще повернуся. Можливо.

I’m In Love by Charles Bukowski

she’s young, she said,
but look at me,
I have pretty ankles,
and look at my wrists, I have pretty
wrists
o my god,
I thought it was all working,
and now it’s her again,
every time she phones you go crazy,
you told me it was over
you told me it was finished,
listen, I’ve lived long enough to become a
good woman,
why do you need a bad woman?
you need to be tortured, don’t you?
you think life is rotten if somebody treats you
rotten it all fits,
doesn’t it?
tell me, is that it? do you want to be treated like a
piece of shit?
and my son, my son was going to meet you.
I told my son
and I dropped all my lovers.
I stood up in a cafe and screamed
I’M IN LOVE,
and now you’ve made a fool of me. . .
I’m sorry, I said, I’m really sorry.
hold me, she said, will you please hold me?
I’ve never been in one of these things before, I said,
these triangles. . .
she got up and lit a cigarette, she was trembling all
over.she paced up and down,wild and crazy.she had
a small body.her arms were thin,very thin and when
she screamed and started beating me I held her
wrists and then I got it through the eyes:hatred,
centuries deep and true.I was wrong and graceless and
sick.all the things I had learned had been wasted.
there was no creature living as foul as I
and all my poems were
false.

ЗАКОХАНИЙ ЗНОВУ

Вона молода, так вона каже.
Але поглянь на мене:
У мене гарні литки.
Поглянь, я маю гарні зап’ястя,
Тобі подобається, правда?
О Боже,
Я думав, в житті все вже сталося,
А з нею вернулося знов,
І щоразу, коли вона дзвонить, ти шаленієш,
Ти говориш мені – досить,
Говориш – цьому має бути кінець,
Кажеш: я жила досить, аби стати доброю жінкою,
Для чого тобі погана?
Тобі прагнеться страждань, мій друже?
Ти гадаєш, життя – лайно,
І коли тебе мають за лайно, ти розводиш руками:
«я ж казав»…
Тобі приємно почуватися покидьком?
Крім того, я кинула всіх своїх коханців,
Я розповіла про тебе своєму синові…
Я стояла посеред кафешки й горлала:
Я ЛЮБЛЮ ТЕБЕ,
А ти зробив із мене дурепу.
Мені жаль, я відказую, мені щиро жаль.
Обійми мене, вона велить, ну ж-бо обійми мене!
Це така штука, кажу вам:
Я ніколи раніше не бував у трикутнику…
Вона підвелася й закурила, вона вся тремтіла,
Вона ходила туди-сюди, зла й розкуйовджена.
Вона мала так мало тіла, дуже тонкі руки,
І коли вона починала свій галас, наміряючись вдарити мене,
Я хапав ці зап’ястя і дивився їй в очі,
В них був праведний гнів і столітня пітьма.
Я ж був неправий, брутальний і хворий.
Все, що я знав раніше, – лайно й непотріб.
Світ не родив створіння мерзеннішого за мене,
І вірші мої – брехня.

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: