Зустрічі з минулим: Олександр Козаренко

23 Oct

Сашко не те що не постарівся – він навіть не подорослішав, здається. Ну, хіба піджак на розмір більший. Хіба волосся трохи підфарбоване від сивини – але той самий задерикуватий чубчик, та сама рвучкість у рухах, той самий аристократизм у манерах, та сама звичка прикривати очі розчепіреною долонею.

Як він грав! Чортів австріяка, Дон-Жуан з Коломиї, Захер-Мазох фортепіано, він і з оцих хрестоматійних українських міньятюрок зумів зробити блискуче шоу, вибудувавши його за кількістю, хронологією, регіональними відмінностями, тональностями і хтозна чим іще. Та й то сказати – трохи Шумана, дещиця Шопена й Мендельсона, непомалу Скрябіна й Мусоргського, і все це щедро замішане на українській пісенності з доданком галицьких коломийок. І Боже ж мій, як це вийшло смачно – відчайдушно сміливий і водночас любовний дотик до клавіатури, свобода в рухах, сила й ніжність, м’який нефорсований звук, абсолютна логіка у побудові… ооо, Сашко зірвав максимум бісів, прийнятих у консерваторському залі. Я вискочила з букетом і словами любові, Сашко засміявся щиро. Після концерту я вже не підходила. Все було ясно й так. Надія на віднайдення мого Друга знову заясніла в мені.

…Він приїжджав до нас у Ніжин, кидав у куток свої хутра, мчав до «Рьоніша» і грав, грав усе підряд, своє й чуже. Ми дивилися відеозапис його «Орестеї», де неперевершений Михайло Барнич творив розкішний діалог між Орестом та Електрою, поперемінно повертаючись то у профіль, то анфас, вивищуючи й понижуючи голос, як у правдивій античній трагедії – о, то було справжнє натхнення і справжнє Мистецтво.

Потім ми зустрічалися у Львові. Постмодерністичний форум був серйозний, фінансували америкоси, з докторами всіх наук, розкішним їдлом і люксами у «Жоржі», а ми з Сашком вмирали від сміху, споглядаючи цей безлад у думках і діях. Лаборант у білому халаті, що ніяк не міг налаштувати синхронний переклад, нагадував нам санітара, це було симптоматично – здавалося, всі тута поїхали головою. Виступав навіть справжній головлікар психлікарні з Варшави, поводячи навкруги біснуватими тривожними очима. Ми ніц не слухали, регочучи з усього й уся – і присягаюся, то був єдино справжній постмодерн.
Потім ми заливалися кавою по всіх кнайпах і кнайпочках, говорили, говорили, говорили про все на світі. А ввечері він відпровадив мене у театр, де грав той-таки Барнич. Сам не пішов, чекав на мене під дверима. Творчий тандем, що вибухнув «Орестеєю», судячи з усього, сходив на пси. Мішка грав сяк-так. Сашко спитав мене: «Як Барнич? Ніякий, скажи?» – а в самого тремтіли губи…
А потім ми посварилися. Я виходила на захист, він захистився за кілька років переді мною, хоч був молодший. Саме собою виходило, що мав бути моїм опонентом. Але все перегралося, нескінченні бюрократичні пастки не дали мені побачити блискучого Сашка окрасою мого тріумфу.

Він не схотів слухати ні вибачень, ані виправдовувань. Він приїздив у Київ, ми віталися, але – як усі. Я приходила на його концерти, він зимно-поблажливо всміхався, приймаючи квіти…

І ось – учора. Я не могла заснути півночі, серце бухало шалено. Я з задоволенням написала би книжку про нього, такого талановитого в усьому – у виконанні, у композиції і в науці, а зверх того – у нервово-оголених стосунках, в розжарених емоціях, у несподіваних роздумах і парадоксальних висновках… Але клятий бізнес так зіпсував мене, що нехай би Сашко знайшов для мене трохи грошей в якійся австрійській фундації. Хоч символічний, але таки гонорар. Інакше писатиму про нього тільки у блозі.

Відповідей: 4 to “Зустрічі з минулим: Олександр Козаренко”

  1. Yuma Che Листопад 6, 2010 at 12:10 pm #

    ваша проза (втім, як і поезія), нене, спантеличує мене і вводить в якийсь дивний стан: лишаються лише думки і образи.
    я ваш фанат. от

    • mamache Листопад 6, 2010 at 12:25 pm #

      мені приємно, що аж так. дивний стан, зітканий з думок та образів, – це чудово. як на мене, то значно краще, ніж стан, створений з бабла, суперечок та серіалів.

      • Ольга Липень 15, 2012 at 10:25 am #

        тісно було, переплутались крила (знову ЛК). Дуже правдиво: і про постмодерн, і про О. В. Козаренка. Дякую

  2. mamache Липень 18, 2012 at 6:20 pm #

    Воно дуже рване якесь, на нерві писалося, бо Юрчикова насувалася дисертація, і як завжди, разом з іншими проблемами. і так якось і вийшло нервово – як сам Сашко, як наша вся дружба.
    це ж позаминулої осені писалося, якось розраховувала-м на відновлення відносин…
    … не сталося. не склалося. значить, так треба. по кількох місяцях не здавалося вже таким драматичним, якщо чесно:)

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s

%d блогерам подобається це: